Старість – в радість. Накувала зозуленька... 90 літ

Кожен із нас рано чи пізно замислюється над прожитим, будує плани на завтрашній день. Тим паче, якщо людині накувала зозуленька 90 літ.
Так і в жительки села Комарівка Золотолинської сільської ради Софії Назарець, яка є однією з восьми старожилів. Її нещодавно щиро вітали не лише велика родина, а й представники місцевої сільради, навіть Костопільського району.
Чим же заслужила шанобливе ставлення до себе ця проста сільська жінка? Не лише поважним віком, а й умінням долати повсякденні негаразди, витримувати важкі удари долі, доброзичливим ставленням до людей. А ще – бути неординарною у щоденних буденних клопотах, як от вишивання, спів пісень, бути дотепною, хазяйновитою, що не кожному вдається.
А доля у бабусі не була прихильною до неї. Поховала чотирьох дітей і ще стільки ж доглянула, вивела в люди. І вкотре затіпалося серце, як у птиці крила, кілька років тому, коли помер чоловік Яків. Відтоді одній довелося крутитися, як білці в колесі: домашнє господарство, виснажлива робота від зорі до зорі у місцевому колгоспі. Про таких, як вона, односельці кажуть: по правді жить, як по воді без сліду плить.
Це одразу впадає в око. Людно було того дня в оселі ювілярки. Хто її тільки не здоровив: родичі, односельці, представники Золотолинської сільради в особі її голови Галини Стасюк, культпрацівника Ганни Гриб, народного колективу ”Хустина”.
Заслужила старенька увагу, заслужила і за роботу в ланці, і за веселу вдачу. Та й до церкви завжди вдягає свої вишиванки – сорочку, нагрудника.
Та роки беруть своє. Через стан здоров’я довелося обмежитись 30 сотками городу, курми й котом.
– То, може, до котроїсь із чотирьох дочок чи до внуків підете? – перепитую.
– Ет, синочку, спробую побути сама. Кажуть, де родилась коза – там солодка лоза. Дочки в мене хороші, постійно хтось навідується. Та й сільрада про мене не забуває. Сусіди Ніколіни й Багнії допомагають. Якось воно буде. Аби Бог здоров’я послав.
А мені подумалось. Найдорожчі для нас люди – рідні батьки. Вони завжди простять, зрозуміють, вислухають. Поки живі батьки – усі ми щасливі, кожен із нас залишається дитиною.
Тож шануймо наших батьків, як навчає Біблія.
Василь Авдимирець,
Костопільський район.