Я швидко повернуся

Від тої, для більшості рівнян святкової, а для нашої родини – нещасливої днини, коли так несподівано обірвалося життя молодої, сповненої сил та енергії людини, минуло менше року. В ніч з 1 на 2 травня 2004 року загинув мій двоюрідний брат Славко. Загинув безглуздо, раптово, від руки такого ж молодого, нерозважливого хлопця, який разом із приятелями шукав пригод на місцевій дискотеці. Щоб підняти собі святковий настрій, ця компанія не обмежилась пивом чи якимись слабоалкогольними напоями на зразок “ром-коли”. Від чого “перлися” хлопці та їхні подружки, слідство так і не з’ясувало, але хвилю агресивності, що накрила одного з них і, вклавши до рук ножа, привела врешті-решт на лаву підсудних, не можна пояснити лише “заводною” музикою та легким алкогольним сп’янінням.

На суді, який відбувся 23 лютого цього року, в уяві присутніх знов і знов розігрувалася драма тієї травневої ночі.

…Напівтемна зала, де лазерні промені вихоплюють поодинці і групками фігурки танцюристів, і знов тонуть у темряві, що ритмічно здригається від майже нестерпних вибухів “хеві металу”. Гомін і сміх, спітнилі обличчя, вьюнкі тіла довгоногих панянок… Ось до Славка підходить малознайомий хлопчина і щось говорить йому, показуючи на вихід. “Я швидко повернуся”, – перекрикує потужні динаміки Славко і виходить із зали слідом за молодиком.

Повернувся і, справді, швидко… Вже за хвилину, спливачи кров’ю, зігнувшись і затискаючи рани руками, Славко виходить з туалету і падає на руки друзів. Ті виносять його на вулицю, зупиняють перше-ліпше таксі і мчать до лікарні. “Спасіть мене, я хочу жити”, – благав тоді братик – Бога, друзів, таксиста, клакав маму… Та до лікарні живим його не довезли…

Як свідчить охоронець, який увірвався до туалету, щоб обеззброїти убивцю, той, хто позбавив мого брата життя, ще не отямився від скоєного: останню рану він наніс Славкові у спину, вразивши нирку. Скільки всього було ударів ножем, і скільки з них – смертельні? На це питання експертизи (а їх було кілька) дають різні відповіді: від трьох до п’яти.

Стільки ж років ув’язнення, говорив наш адвокат до початку суду, “світить” убивці. Власне ж убивця, певно, сподівався відбутися легким переляком: весь цей рік, поки йшло слідство і відбувалися попередні суди, він перебував на волі. Вся його сім’я була переконана у безкарності свого юного родича, адже на судовому засіданні 23 лютого вони поводилися досить зухвало. Кидали в бік моєї тітки, матері вбитого, злостиві погляди, посміхалися, і навіть гадки не мали просити пробачення у матері, яка втратила єдиного сина, єдину дитину.

І лише коли вирок був оголошений, і вбивцю засудили на 9 років позбавлення волі, мати вбивці заголосила, проклинаючи – ні, не лиху годину, що привела її сина до наруги над життям однолітка, а згорьовану, осиротілу матінку жертви. У дівчини славкового вбивці знайшлося лише одне слово, в якому вона виклала свої почуття в той момент. “Капець!” – ось і все, що спромоглася кинути розмальована лялька в бік суддів.

Останнє слово осуджений просив дозволити йому прочитати з папірця. “Проси пробачення!” – голосним шепітом підказували йому родичі, та суддя зупинив їх: “Ми не в театрі, суфлери тут не потрібні!”

“Якби вони хоча б раз, поки велося слідство, прийшли до мене зі словами щирого каяття”, – говорить Славкова мама, – я б їх постила, не стала б наполягати на суворій мірі покарання. Але вбивця не анітрохи не розкаявся, жорстоко і беззалісно відбравши життя в мого сина. А мати вбивці звинувачує в усьому… мене. Нібито я, вимагаючи справедливості, вбиваю її дитину”.

Між оголошенням вироку і появою конвоїрів, у залі запала тиша. Скорботно пролунав у цій тиші подзвін наручників, що брязнули на зап’ястках осудженого. Справедливо осудженого. Полегшення я не відчуваю – братика не повернеш. Але тішить те, що дев’ять років наша родина і друзі Славка не наражатимуться на випадкову зустріч із його вбивцею на вулицях рідного міста.

P.S. З етичних міркувань імена учасників подій змінено.

ІРИНА
Рівне