Рівне:

Створення та просування сайтів

Справжній життєдайний ковток

Особливий погляд 15-лип, 2010, 10:539 prov 1 688
Якось виступав у літературно-мистецькій вітальні Корецької районної бібліотеки кобзар-лірник із Чернігівщини Василь Нечепа. Виконував переважно старовинні народні пісні.
Тепло сприйняла цей виступ багаточисельна аудиторія. Довго розмовляв із заслуженим артистом України, лауреатом Державної премії імені Т.Г. Шевченка про невичерпне джерелдо нашого фольклору, про струмені, що з’явилися в ньому, перепони на шляху чарівної української мелодії до широкого слухацького загалу. Бідкався небайдужий до нашої минувшини пан Василь, що надто мало серед митців справжніх пропагандистів народної пісні. Перелічити їх можна на пальцях однієї руки: Ніна Матвієнко, Василь Либвин, Раїса Кириченко, Василь Зінькевич. Навіть відомі співаки часто-густо надають перевагу не випробуваним часом творам, а пісням-одноденкам.Якби така бесіда відбувалася зараз, то обов’язково долучив би до плеяди тих, хто шанує народну пісню, сімейний квартет бандуристів Яницьких. Їхнє коріння набиралося сили на благодатному в мистецькому плані Поліссі. А очолює творчий колектив пан Йосип – Заслужений діяч мистецтва України, провідний артист Національної капели бандуристів. Закінчив школу в селі Топча Корецького району, потім навчався в Рівненському музучилищі. Знаний у нашому регіоні митець-педагог Анатолій Грицай звернув увагу на здібного другокурсника, порадив юнакові: “Залиш цей інструмент (йшлося про мандоліну), переходь на бандуру”. Клас із цього інструменту наш земляк пройшов у Львівській консерваторії імені Миколи Лисенка. Працював у Перемишлянській музшколі, у Київському оркестрі народних інструментів і 35 років – у славнозвісній капелі. Водночас працює викладачем Стритівської кобзарської школи, що в Кагарлицькому районі. Ще студентом збирав фольклор, цікавився народними піснями Полісся, тепер пише музику, знає декілька мов.
Дружина – пані Марія – родом з Івано-Франківщини. Закінчила Чернівецьке музучилище, клас бандури – в Київському інституті культури. Чверть століття навчає гри на улюбленому інструментові дітей у 34 спеціалізованій музичній школі столиці.
Якщо чоловік володіє тенором сильного звучання, то дружину природа наділила милозвучним мецо-сопрано.
Сини вдалися у батьків. Тарас – Заслужений артист України, закінчив Національну музичну академію ім. Петра Чайковського (клас бандури). Навчався у відомих педагогів Людмили Федорової та Сергія Баштана. Тут же навчався в аспірантурі. Нині працює поруч із батьком у капелі та кобзарській школі в Стритівці. Його брат Роман, власне, пройшов шлях Тараса, щоб отримати диплом про вищу освіту.
Сімейний квартет грунтується не лише на музичних, але й на вокальних здібностях його учасників. За словами спеціалістів, Яницьким під силу виконання складних творів. Тому в їх репертуарі переважає класика – композитори А. Бортнянський, М. Березовський, В. Заремба, Я. Степовий, М. Лисенко, М. Колесса. А ще музиканти залюбки виконують українські думи, народні пісні, романси, балади, твори, написані на слова національних геніїв, зокрема Шевченка, Франка, Лесі Українки.
Квартет добре відомий у нашій країні та за її межами: співакам-бандуристам вдячно аплодували слухачі в Канаді, США, Мексиці, Аргентині, Німеччині. Він має широку прихильну аудиторію. Бо таки гідне подиву співзвуччя, підсилене високою технікою гри на народних інструментах, за правом оцінюють майстерність меломани. Ось як відгукнувся про концерт Яницьких у столичному будинку акторів Заслужений працівник культури України Павло Ларіонов: “Їхній успіх не піддається звичайним оцінкам. Зворушені до глибини душі, люди виходили на сцену, щоб розцілувати подружя та його синів за прекрасні хвилини”. Музикознавці висловили слушну думку, що в наш час, коли екрани телевізорів і радіоефір заполонили поп-виконавці, виступи квартету є для широкого загалу шанувальників української пісні справжнім життєдайним ковтком із джерел національного духовного відродження. Із цією оцінкою не можна не погодитися.
З таким же успіхом Яницькі виступали в Каневі, під час Шевченкового березня, організованого українською громадою в Талліні, на міжнародному фестивалі “Лесині Джерела” (м. Новоград-Волинський) та першому Всеукраїнському фестивалі козацького бойового мистецтва “Спас” (м. Запоріжжя). А після передачі в прямому ефірі на радіо артистам телефонували з багатьох міст України. Прохання було одне: частіше проводити такі презентації української творчості, що духовно збагачують, поповнюють золоту скарбницю національного мистецтва, відроджують культуру. Завдяки чому маємо право і гордість іменуватись українським народом.
І учасники унікального квартету відгукуються на такі пропозиції, беруть участь у мистецьких заходах, особливо коли йдеться про рідний інструмент. Ось і нещодавно на чергову передачу програми “Час культури” на радіо її ведуча Катерина Гребінь запросила Йосипа і Тараса Яницьких. Гості розповіли про древні корені кобзарського цеху, зокрема, трирічне навчання у досвідчених музик-хлопчаків, які бажали перейняти навики гри (за висловом Гната Хоткевича, взялися грати пальцями ніг), дотримуватися певних традицій, норм поведінки, знати молитви. Автентичним інструментом була кобза, від якої пішла популярна класична бандура. Її споконвіку вважали своєрідним посередником між богом і людиною.
Нині спостерігається своєрідний ренесанс у традиційній галузі древнього мистецтва. Клас бандури відкрито в деяких ВНЗ, зокрема в РДГУ. До речі, в Рівному зарекомендувала себе і дитяча кобзарська школа. Прикро лише, що композитори мало пишуть для цього жанру.
Гості розповіли про єдину в Україні вищу школу кобзарського мистецтва, де вчаться хлопчики та дівчатка, зокрема, з Білорусі, Молдови. А випускників її, які виховуються в патріотичному дусі, з часом зустрінуть в Національній капелі бандуристів, у ВНЗ, де відкрито класи бандури.
Упродовж години етнокультури у виконанні квартету прозвучали твори “Туман яром котиться “, “Бурлеск” і “Бандуристе, орле сизий”, які ще раз переконали – народжене в ХV- ХVІ століттях кобзацьке мистецтво хвилює душі слухачів і зараз, а у виконанні Яницьких може представляти нашу культуру за кордоном.
Розповідь про мистецьку династію буде неповною, коли не згадати й таке. Бандуристкою є також Надія – дружина Романа. Закінчила національну музичну академію імені П. Чайковського, працює в 34 спеціалізованій музичній школі, поруч зі свекрухою. А про Людмилу Посекиру, сестру пана Йосипа, слово окреме. Теж бандуристка, кандидат мистецтвознавець, професор, завідує кафедрою народних інструментів Львівської консерваторії імені М. Лисенка, Заслужена артистка України. Племінниця керівника квартету Наталія Турко викладає клас бандури в Рівненському державному гуманітарному університеті, організувала тріо бандуристів, що нещодавно з успіхом виступило на представницькому конкурсі в Білорусі, ставши лауреатом.
У родині підростає нове покоління митців. Навчались у Рівненській музичній школі Іванна Турко та в Корецькій школі мистецтв Наталія Яницька (племінниці пана Йосипа). Щоправда, дівчата штудіювали курс фортепіано. Теж студентки вищих навчальних закладів.
Насамкінець - побажання. Чули Яницьких у столиці, чули за кордоном. Не чули тільки на рідному Поліссі.
Тому мріють вони дати концерт для земляків у Топчі, Корці, Рівному, у селі Велика Клецька. Варто б подумати про це організаторам концертних програм в області. Щоправда, запросили квартет на святкування 850-річчя літописного Корця, де митці від Бога виконали аж... два твори. Бо хіба ж прорвешся крізь валку “зірок”, які в таких випадках заполоняють сцену? Тим часом, висококласні майстри, що несуть золотий голос душі народної, могли б виступити з одногодинним концертом. А послухати наші прекрасні пісні під перебір срібнострунних бандур прийшло б чимало прихильників народної творчості: милозвучне рідне слово і чарівна мелодія давно проклали дорогу до сердець небайдужих людей.
Василь Яноші,
Корець.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору