Рівне:

Православні у Великому Полі моляться рідною мовоюм

Суспільство 07-апр, 2011, 15:269 Lobanovskiy 1 623
Під час зустрічі березнівчанами чудотворної ікони Богоматері Всецариці хористи місцевого Свято-Покровського храму запросили мене, як журналіста побувати в … катакомбній церкві. В пам’яті спливло Шевченкове «І за апостолом пішли у катакомби», які правили першим християнам за притулок. Власне, з притулку у кочегарці розпочала релігійне життя згадана церква, громада якої вирішила передати свої перші ікони вірянам села Велике Поле, які заявили про перехід до УПЦ КП.


І ось на перехресті села великопілці шанобливо зустрічають чудотворну ікону, яку несуть отці Мирослав Синиця та Іван Шафранський. Діти встеляють дорогу перед нею вітками вічнозеленого ялівцю аж до тимчасової церкви – звичайної пустуючої селянської хати, і хоч відправа тут відбувається втретє, на подвір’ї громада вже встановила чотири дзвони з перероблених для різної тональності кисневих балонів, а неподалік на вільній ділянці в центрі села – дубовий хрест, позначивши ним місце будівництва майбутнього храму.
Чотири кімнати з відкритими чи знятими дверима і коридор виявились тісними для прихожан. Звертаю увагу, що серед вірників багато молодих сімей з малолітніми дітьми, хоч зазвичай на молебнях громада представлена майже повністю людьми старшого та середнього віку.
- Хочемо слово боже слухати рідною мовою, - сказала мені з цього приводу Ганна Матько. – Те, що зараз у вірі колотяться , не знаючи чого, пройде Бог – напоумить.
А літня Ганна Леськів прийшла на літургію з лісочкою. Зізналася: вісім місяців просиділа вдома з поламаною ногою, а тут таке свято в селі – аж легше ходиться. Правда, в багатьох на душі не зовсім легко: пересварили село батюшки. Четверо їх, в тому числі із сусідніх Яблунного і Голубного, робили похатній обхід, збирали людей, переконували, що «українська церква не благословенна».
- Хіба можна отцям тиснути на людей, коли кожен за свободою совісті має свій вибір, а Бог знає, хто його? – запитливо роздумує в розмові зі мною Мирон Масяк, колишній колгоспний тракторист.
– Підтримала вибір сільської громади і місцева інтелігенція. За відгуками вчителів, які побували в Почаївській Лаврі, чомусь тамтешніх монахів розсердило, коли на запитання «Яку церкву відвідуєте?», педагоги відповіли: «Українську». Дивно, всі православні церви в нашій державі зареєстровані як українські, а тут в майже 800-річні національній святині – двоголові орли сусідньої держави, хоч коли християнство прийняв Київ, Москви ще не існувало. І чому монахи мають розділяти паломників на «наших» і «не наших», коли в цій же обителі під іконою Ісуса Христа його заклик: «Прийдіть до мене всі стражденні…»? Хочеться і собі навести слова Патріарха Філарета «У нас не питають «В яку церкву ходите?», не забороняють ходити в храми Московського патріархату» (цитую за газетою «Експрес» від 29 липня – 5 серпня 2010 р.). «Як можна зачинити двері Церкви для 14 мільйонів віруючих?» - ставить питання в цьому ж інтерв’ю для газети предстоятель УПЦ КП. Очевидно, нереально сьогодні в багатоконфесійній Україні об’єднати в єдину Церкву всі 57 християнських напрямків, тим більше виключним тиском на один з найвпливовіших - національно означений замість християнського порозуміння в дусі любові до ближнього і терпимості.
Задумуюсь: а чим же «завинила» перед нашими батюшками намолена ікона Всецариці, що з їх намови у Березному позривали оголошення про її прибуття, а в Сосновому значна частина вірників побоялась вийти на зустріч з-за своїх воріт? Тим більше, що в молебні у Великому Полі при цій же іконі священики у відправі просили благословення нашому українському урядові і воїнству Христовому. Деякі літні жінки підспівували церковному хору із сльозами на очах, адже з українською мовою відправи вони прибули волею історичної долі вікувати сюди з-за Бугу, Львівщини і колись навіть місцевому колгоспові дали назву не чергового партз’їзду, а «Україна». Їх можна зрозуміти, бо попередня влада залишила з освітньо-культурних закладів німецьку кірху, яка й по сьогодні служить клубом, польську школу, з якої через ветхість довелося перевести учнів у дитсадок, та умисне зруйновану церкву в сусідньому селі на території сільради. Вінчались і хрестили дітей хто де: в Голубному, Мирному і навіть в Костополі, до якого сельчанам ближче, як до Березного.
І знову задумуюсь: чому в тих же церквах під назвою українських, але в єдності з московським патріархатом, відмовляють в праві на богослужіння українською мовою, коли наші великі предки ще майже півтисячоліття тому створили староукраїнською Пересопницьке Євангеліє, на якому клянуться на вірність Україні наші Президенти, в той час, як Біблія була перекладена російською пізніше від «Капіталу» Карла Маркса? Чи, може, прости Господи, є «неканонічним» повчання святого апостола Павла в Посланні до коринтян: «Як говорить хто чужою мовою, той будує тільки самого себе …» (14:4); «І коли я не знатиму значення слів, то я буду чужинцем промовцеві, а промовець мені» (14:11); «Бо коли я молюся чужою мовою, то молиться дух мій, а мій розум без плоду!» (14:14); «Але в церкві волію п’ять слів зрозумілих сказати, аніж десять тисяч слів чужою мовою» (14:19)?
Після літургії отець Мирослав відгукнувся про великопільців:
- Тут люди такі ж дружні і богошанобливі, як на моїй рідній Львівщині.
А ввечері я зателефонував депутату обласної Ради від березнівчан Валентину Кроці, розповівши про подію.
- Обов’язково допоможемо в будівництві храму, - запевнив він.
Для села з 600 жителями, яке формується у сучасні вулиці з колишніх хуторів, це буде благодатна справа.
На фото: громада вірян на освяченому місці, де має постати майбутній храм
Петро Желінський,
Березне.
Фото автора.
Схожі новини
Комментарии - всего 1

Ира 10-апр, 16:37

Сама була в Сосновму бiля iкони, дуже рада, що приъхала в храм.Чому в нас такий "дурний народ", який не маэ власноъ думки, а слухаэ брехливе навiювання отцiв московськогъ церкви!!!!!!!!!!!
Створення та просування сайтів Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Календар
«    Апрель 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930 
Вгору