Дехто пов’язує назву із масовим розплодом городніх і садових червів та гусені, та й бджолині матки найактивніше відкладають личинки, тобто плодять черву. Маємо цілу жменю влучних регіональних накличок місяця. Так, первісток літа колись звали «креснем» чи «кресником», позаяк пращури-язичники пов’язували своє життя-буття з «небесним вогнем» — сонцем. А «крес» (згадайте відоме кресало) означало «живлющий вогонь». Існувала і назва «ізок», що вказувала на місяць дзюрчання коників. А ще червень звали «гедзнем», «кедзем», «бізднем» чи «безднем», бо в цю пору вельми допікали худобі надоїдливі ґедзі та сліпаки. Скажемо і про терміни «червивець» та «гнилець». Малась на увазі пора «виходу» шашлю та гусені, гниття сіна від заливних дощів. Дехто назву «гнилець» пов’язує із пасічництвом, коли бджолина матка відкладає личинки, частина яких холоне від протягів і гниє.
А як із назвами місяця в сусідів-слов’ян? У білорусів він «червень», у поляків – «червець», у чехів – «чєрвєн» (правда, це назва… липня). Не треба забувати, що широко побутував й «іюнь», корені його від імені давньоримської богині Юнони, яка вважалась покровителькою подружнього життя.
У червні відзначають одне з найповажніших релігійних свят – Трійцю. Вона відома і як Зелена неділя, Зелені, Глетчані чи Троєцькі святки. Припадає вона на сьому після Паски неділю. Існує кілька трактувань про його походження. Найпоширеніше – ніби цього дня Всевишній створив Землю і засіяв її зелом. А триденність пов’язується з Богом-отцем (неділя), Богом-сином (понеділок) і Богом-духом. Її початки сформувались ще в дохристиянські часи, про що засвідчує сукупність дійств, зокрема прикрашання обійсть травами та гілками, русалії. Ще вранці жінки йшли в ліс, збирали лікарські трави, росу, що теж ставала помічною; в суботу селяни рвали материнку, чебрець, полин, лепеху, обтикували ними стіни, вікна, образи, притрушували долівку; увечері в лісі запасались галузками клена, липи, ясена чи осики й оздоблювали ворота, хліви, одвірки хат, стріхи. Осикові гілки розміщували в глухих кутках дворища, «аби відьми не заходили».
У неділю дівчата плели в полі чи в лісі віночки, в деяких регіонах ворожили на вінках (пускали за водою, якщо «пара» сходилась – бути весіллю). Понеділок звався поминальним, коли пошановували лише самогубців. А ще після богослужіння обходили процесією поля, «аби град не побив посіви і засуха не випалила збіжжя».
З Трійцею тісно пов’язані Русалії, Русалчин Великдень, Навська неділя. Їх відзначають у перший четвер після Трійці; початок беруть у дохристиянські часи, коли люди вірили в реальне існування русалок і мавок. Ніби перші живуть у воді, а другі — в лісі (полі). Зовні вельми красиві, з розпущеним волоссям. І дуже злі, бо переважно це небіжчиці, яких не встигли охрестити, незаконно народжені та утоплениці. У четвер вони відзначають «свій Великдень», то цього дня ліпше їм не потрапити на очі, особливо юнакам та молодим чоловікам, котрих могли залоскотати. Та й дітей не пускали до лісу, на луки, поля, купатись у річку, бо «лоскотавка потопить». Тому подекуди Русалчин Великдень ще звали «мертвецьким», а оберігались від напасті пучкали полину.
Червневий прогностик – багатий. Насамперед згадаємо, що у перший день двотижневого Петрівочного посту відбувались проводи русалок – стародавнє аграрне свято, пов’язане з родючістю полів, молінням на дощ. У ньому чітко прослідковується культ померлих, коли живі закликали предків, ритуально спілкувались із їхніми душами, а потім «урочисто проводили». Це випливає з вірувань слов’ян у вплив померлих на врожайність. З початком Петрівки жінки збирались на почухрини. На таких колективних сходках микали вовну, робили з неї куделі, пряли. А прощання з весною (перший понеділок посту) звали розиграми. Скажемо і про поминальну суботу (на Поліссі її звали «дзеда»). Готували пісні страви, запрошували до них усіх померлих. На столі повинно бути багато ложок. Присутні, посмакувавши страву, клали ложку поруч, аби пригощались покійники.
На Феодосії (11 червня) починались колоситись зернові. Коротшати день починає на Варфоломія та Варвари (27 червня), а на Онопрія (25 червня) — день літнього сонцестояння. На Тихона (29 червня) перестає кувати зозуля, бо «мандрикою вдавилась». Нині ж лісівники оголошують червень «місяцем тиші» — птахи та звірі якраз виводять потомство.
Згадаємо кілька прислів’їв та приказок цієї пори: «У Петрівку день як рік», «Хто в Петрівку сіна не косить, той взимку в собак їсти просить», «Хліб на Петрівку ощадний». До речі, цей піст був найдемократичнішим запустом, бо починались сінокосні жнива, коли «коса любить брусок і сала кусок». Тому можна було вживати скоромину.
Отакий первісток літа, що не лише літню пору рум’янив, але й розділяв річний цикл навпіл, тому його ще іменують полуднем року.
Василь ЯНОШІ,
Дубно.