Рівне:

Створення та просування сайтів

11 квітня - День звільнення в'язнів нацистських концтаборів.

Війна з московитами / історія / Актуально 11-кві, 2024, 12:489 swet 196
 Вчителька початкових класів Тинненської школи Кіля Олександрівна - пройшла пекло фашистських концтаборів
27 січня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили один із найбільших нацистських таборів смерті – Аушвіц-Біркенау.
Під час Другої світової війни 6 мільйонів євреїв стали жертвами нацистської політики, що передбачала знищення народів і груп, які нацисти вважали загрозою або неповноцінними. Близько 1,5 мільйона з них були з території сучасної України.
З 1946 року в Тинному працювала вчителькою молодших класів
Кіля Величко. У роки війни їй судилося пройти через фашистські концтабори. Після четвертої втечі молоду вчительку, а до війни вона працювала у Волинській області, схопили на німецько-польському кордоні й відправили до тюрми у Франкфурті-на-Майні, далі - в'язниця в Берліні, Равенсбрюк - концтабір для в'язнів-жінок.
Жили в жахливих умовах, перебували в бараках по дві тисячі чоловік, спали на дерев'яних нарах у три яруси. Постійно мучив голод.
Працювали під конвоєм есесівців із вівчарками. Перевозили тачками мул з болота на поле, згодом виготовляли радіокотушки до повної знемоги. Тих, хто падав, пристрілювали.
Табірна охорона нерідко вдавалась до нелюдської наруги.
Наголо острижених жінок годинами тримали під пекучим сонцем або ж у мороз, роздягнених поливали зі шлангів холодною водою. На них заради забави нацьковували собак. У недільні дні особисто начальник табору влаштовував оглядини: йшов повз ряди і довільно тицяв тростиною то в одну, то в другу. Есесівці вихоплювали із шеренги жертву й волокли до брами, за якою здіймались димарі крематорію.
Дехто з жаху перед завтрашнім днем вдавався вночі до самогубства в бараці або ж кидалися на дротяну огорожу, якою проходив струм, інші, з жариною наді на втечу, забирались до каналізаційних люків. А щоранку, знову всіх вишиковували, щоб провезти повз стрій до тієї ж брами знівечені трупи.
Восени 1944 року до крематорію проклали залізницю. Нею в жовтні до табору цілими ешелонами, за чутками, везли поляків. Їх одяг і взуття, де траплялося й дитяче, волосся в'язні запаковували в мішки і вантажили назад у вагони. Попіл із крематорію також запаковували в мішки, його використовували на удобрення полів. Над табором постійно стояв солодкуватий запах, а з труб крематорію вдень і вночі постійно валив чорний дим.
Та було в таборі місце, яке лякало ще більше. Фашисти називали його лікарнею. У ній есесівські ескулали проводили на в'язнях нелюдські експерименти: витягували жили, викачували кров, виймали кістки з рук і ніг, і в законсервованому вигляді відправляли для лікування своїх вояків. Побувала в тій «лікарні» і подруга Килини з Полтавщини - Поліна Коврига. У неї вирізали нирку, викачали багато крові. Недовго вона після того протрималася. Померла й Ольга Бамбула, родом з села Бирлівка з тієї ж Полтавщини. Килина Величко розповідала, що за кілька днів до 1 травня 1945 року, коли крематорій уже не працював, не було ні світла, ні води, людей зовсім не годували.
Усіх, хто ще животів, вирішили розстріляти, щоб не залишилося свідків. Але не встигли...
Ось деякі записи в її щоденнику про ті події:
«24 січня 1942 року. Перехід у новий табір. Сніг, мороз, стояли голі коло лазні. Писали хрести на лобі". А останній - 9 травня 1945
року: "Кінець війні. Мітинг. Весело. Хочу додому". Ще кілька записів:
"26.01.45 р. Почали варити нечищену картоплю разом з бруквою";
"3.02. 45 р. Субота. Обід. Повітряна тривога. Впали у вічі бліди обличчя фріца та фізички. Усі раді"; "11.02. 45р. Носили землю...
Сховались у вбиральні. Співали пісень. Одержали штраф";
12.02. 45 р. Немає обіду"; "9. 04. 45 р. Вечір. Жах. Голодний народ".
Це лише окремі записи із саморобної потаємної книжечки щоденника колишньої ув?язненої фашистського концтабору
Равенсбрюк, неподалік Берліна, за N? 77744 червоного кольору, який означав приналежність до політичних.
Проживаючи у Тинному, вчитель дуже любила квіти. Її садиба завжди вигравала різнобарв'ям тюльпанів, троянд і жоржин, які вирощувала в пам'ять про подруг, котрі згоріли в крематорії. " Перше травня. Вранці звільнили радянські бійці з тюрми. З радості хвора".
Неважко уявити, який вигляд мала двадцятичотирирічна жінка, якщо хтось запитав: " Як ти, бабусю ?" Над нею схилилося зовсім юне обличчя воїна, який разом із своїми побратимами приніс визволення браницям концтабору.
Упродовж тижня її годували з ложки. А запис від 9 травня можна прочитати на фото розгорнутих сторінок щоденника, який зараз зберігається в Меморіальному комплексі «Український музей історії ІІ світової війни
1939-1945 рр.» в Києві, щоб донести до нащадків страшне лихоліття фашистського смертноносного смерчу.
На першій сторінці цієї книжечки-щоденника є адреса:
"Полтавська область, Ковалевський район, село Богданівка, станція Коненовка, Величко Кіля Олександрівна»'
Минули уже десятиліття після фашистської війни. А сьогодні світ має зупинити розповзання і нову загрозу неогеноциду, неоголокосту та неоконцтаборів, що відбувається в центрі Європи в Україні...
Світлана Коток
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору