Рівне:

Створення та просування сайтів

Притулок для самотньої душі

Таке життя 06-бер, 2008, 19:009 prov 1 445
Вона самотньо йшла осінньою вулицею у звичайному одязі – кожушку, довгій, до п’ят, темного кольору спідниці та чорній теплій хустині, яка покривала голову навіть у літні спекотні дні. Її погляд був пильно втуплений у дорогу. Вона вже давно не підводила його, навіть тоді, коли порівнювалась із зустрічними перехожими. Лише вуста казали: „Доброго дня”, і вона мовчки йшла далі. Та хоч на перший погляд розпізнати у ній молоду дівчину практично неможливо, все ж односельці знали, що їй лише двадцять п’ять років. Щонеділі та на свята вона відвідує місцеву церкву. На великі, рокові свята їде до самого Почаєва, аби висповідатись. Дивлячись їй услід, мені хотілося наздогнати, завести звичайну розмову, але зі слів земляків знала, що це неможливо. Дівчина майже ніколи ні з ким не розмовляє.

Раптом величезний чорний кіт вибіг з-під паркану. Метнувшись до зграйки горобців, він мало не зачепив дівчину. Від несподіванки вона здригнулась і зупинилась. Бо саме порівнялась із сільською церквою. Перехрестившись тричі, вдарила стільки ж поклонів і повільно пішла далі. „Будь що буде”, — вирішила я і подалася слідом за нею. Відстань між нами помітно й швидко скорочувалась. ... Після смерті батька вони залишились удвох із матір’ю. Господарство тримали чимале, тому вся чоловіча робота лягла на тендітні юні плечі. Закінчивши школу, Люба не пішла далі вчитись, бо не мала для цього ні коштів, ні можливості. Адже старенька мати дуже часто хворіла й по господарству справлятися не встигала. До клубу дівчина також не ходила та й залицяльників у неї не було. Її перші юні мрії — здобути хоч якусь професію — не збулися. Від цього на душі було нестерпно боляче. Ховаючись від самотності, Люба з головою занурилась у щоденну рутинну працю. В такому круговороті їй легше було жити. Але сама через цю суєту й не помітила, як навколо почалось щось змінюватись. У неї з’явилось дивне відчуття щодо поведінки односельців у відношенні до неї. Її начебто у чомусь звинувачували. А згодом почали й уникати, буквально відсахуючись при зустрічах. Одного разу сусідка вголос заявила, що хворіє після кожної зустрічі з нею, і в цьому винна Люба, бо наврочила. Обізвавши дівчину відьмою, подалась геть. З того часу вона все частіше відчувала, як щось незрозуміле входить у її життя. Таке, чого Люба не могла позбутися, не могла відсторонити від себе. Люба відчула себе беззахисною перед чужою недоброю волею, перед злом і пітьмою, куди її ніби навмисне підштовхували люди. Та раптом якась світла думка, немов промінь, майнула у її голові. Вона зрозуміла, що є надія і захист – у вірі в Бога. У нього все чисто, зрозуміло і справедливо. Там єдиний притулок для загнаної душі. Незабаром подалася до монастиря. Стоячи під високою стіною обителі, задумалася. Там, за цими стінами, хтось ховається від жахливого життя. Але хіба можна від нього сховатися? І як вірити в Бога, якщо світ, створений ним, настільки незрозумілий. Та сподіватися на щось інше вона не могла. Їй нічого було чекати і вона пройшла крізь відчинені ворота. У середині, за високою аркою, було тихо і чисто. Повз неї швидко пройшов чернець у довгому чорному одязі. Люба, не роздумуючи, пішла слідом за ним. Вона опинилась у галереї-притворі. Поруч, за стінкою, служили вечірню. Дівчина, купивши свічку, невпевнено пройшла далі. Перед великою іконою Богородиці, на високому свічнику горіла чиясь самотня свічка. Тремтячою рукою Люба запалила і свою та поставила поряд. Піднявши очі на ікону, спробувала молитися... Незабаром із-за вівтаря вийшов сивий старець у чорній рясі, притискаючи щось до грудей. Наблизившись до аналою, він обережно поклав на нього хрест з Єванглієм і обернувся до неї. Та дівчина нічого не бачила – з її очей струмили сльози. Раптом Люба почула тихий старечий голос: — Та, до якої ти звернулася, хай допоможе тобі. Піднявши очі, побачила чорне одіяння, сиву довгу бороду, бліде, з дрібними зморшками обличчя і ласкаві очі. Старець дивився на неї й мовчки чекав. Щось підказувало їй, що ця людина зрозуміє і пожаліє. Розповідаючи йому про своє життя, вона щоразу запитувала: — Чому люди такі злі? Хіба можна наврочити, якщо не бажаєш зла? І як з цим жити далі? — Ті, хто сказали тобі це, самі не знають, що говорять, — відповів засмучено і лагідно священик. – Господь дарував нам свободу волі. Ти бажала їм добра, отже, і перед Богом чиста, і перед людьми. Це ворог засліпив і обплутав тебе своїми сітями. Але проти нього можна вистояти. Тільки будь з Господом. Своєю силою він захистить тебе від усілякого зла. Люба заворожено вслухалась у ці слова. Вони наче зцілювали, лікували рани, що відгукнулись болем у її душі. Більше вона не була самотньою перед своїм лихом. Слова старця наче пронизували наскрізь. Вони були порятунком від недобрих людей, від самої себе, слабкої і невпевненої. Пройшовши крізь відчинені ворота покидаючи монастир, дівчина зрозуміла, що старе життя закінчилось, а те, що починалося, було сповнене чистоти і надії. Вона поверталася додому і вже не боялася, бо відчувала себе захищеною. Те, що знала її душа, належало їй назавжди. І цього у неї не забрати ніколи і нікому.

Галина ПРОХОРОВИЧ,

Зарічне.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору