Рівне:

Створення та просування сайтів

Вересню онук, жовтню син, а зимі – рідний брат

Суспільство 13-ноя, 2008, 16:069 prov 3 151
Етнографи влучно підмітили разючу схожість березня й листопада. Бо й справді: останній осінній місяць такий же нестійкий, вередливий, як і перший весняний. До того ж, обидва розмежовують різні пори року. Нагадаємо, що березень “запрошує весну в гості”, а листопад “зачиняє осінні ворота”, бо він “вересню онук, жовтню син, а зимі – рідний брат”.
Більшість європейців називає його “новембер” (від дев’ятої позиції в староримському літочисленні), та в слов’янських мовах він має самостійну накличку. Так, українці знають “листопад”, білоруси — “лістопад”, а поляки й чехи — “лістопат”. Назва чітко засвідчує пору, коли з дерев злітає останнє листя, земля помаленьку тужавіє, а природа біологічно налаштовується на тривалий спочинок.
Якщо бути точним, то місяць у нас не завжди співпадає з падолистом — ця назва більше пасувала б жовтню. В давнину так і було. Мешканці Київської Русі останній місяць звали “груднем”, а грудень — “студнем”. Звідки ж пішла “перестановка” термінів? Сучасний календар використав західноукраїнський поділ часу, де відчутний вплив західних слов’ян. Ото й “зсунулися” поняття. Бо ще в четвероєвангелії (1144 р.) можна прочитати: “Месяць октябрь рекомий листопад”. А що “листопад” таки був “груднем”, бачимо в давніх словниках і календарях.
А як із регіональними назвами? Їх чимало: “напівзимник”, “ворота зими”, “грудкотрус”, “листопадень”, “падолист”, а на Волині повсюди вживалося “братчини”. Мабуть, варто пояснити останню назву, що нині забута, а колись була наповнена глибоким морально-етичним змістом.
Осінь приносила хліборобам певний перепочинок, коли можна було гуртом повеселитися, відійти від звичних клопотів. Справлялись довгоочікувані весілля, починались вечорниці та досвідки. А ще вдавались до “братчини”. Цей обряд мав дві форми. Перша (на Михайла, 21 листопада) стосувалася “оглядин” зими, зустрічі снігу, так звані „обнови самоткані”. На свято сходилася уся громада. Інша форма “братчин” (у білорусів — “сябрство”) ставала офіційним скріпленням так званого колективного бджолиного рою. Спілчанські бджоли були справді гуртівними: спільно їх доглядали, готували до зими, восени варили “ситенний мед”. Ритуально-обрядовий напій виготовляли лише на травах, ним лікували навіть діток. Частування “ситенним медом” сприяло появі своєрідних родинних спілок: господарі допомагали один одному, піклувались про дітей “спільника” при втраті їх годувальника, вирішували чвари, коли такі траплялися. До речі, роль солодкого продукту красномовно засвідчувала найавторитетніша форма клятви, що у пращурів прирівнювалась до письмового зобов’язання. Коли хтось позичав гроші, цінну річ, то казав: “Роблю заставу на мед!” Порушення такої обітниці викликало громадську зневагу — з відступником ніхто не мав більше стосунків. Адже термін походив від слів “брат”, “братство”, “братання”.
Цікавий листопадовий народний прогностик. Так, 4 листопада відзначали Казанський день, Казанської Божої матері. Це була межа переходу від осені до зими — міцно сковується земля, отож “морозцям дорогу вказує”.
Дмитра, Змитра (8 листопада) — жіноче свято. Ще дозволялось засилати сватів, бо після цього починались запусти (заговини), закінчувались і весілля. Недарма ж бо говорили: “До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі хоч комин витри”. Якщо цей день без снігу, то ще не буде зими, а випав сніг — увесь листопад буде холодним і морозним.
Кузьми і Дем’яна (14 листопада). День зустрічі зими (за старим стилем це початок місяця, так звані курячі іменини). Починались вечорниці. Чудотворці вважались захисниками від укусів змій, сприяли ковальському ремеслу. Цікава деталь: за відсутності священика в поселенні згоду молодятам на шлюб міг дати чесний і мудрий коваль. Цього дня справляли “осінніх дідів”, тобто вшановували покійників (упродовж року кожної пори один раз дотримувались цього обряду).
Михайло (21 листопада). Архістратиг мав неодмінно сповістити про зиму, бо “приїжджає на білому коні”. Після Михайла закінчувалися весілля. Коли цього дня був іній — чекай великих снігів, якщо ж туман — сподівайсь відлиги.
Пилипа, заговини, запусти на Пилипівку припадають на 27 листопада. За звичаєм, на смачну обрядову вечерю до батьків приходили дочки із зятями, запрошувались гостити куми та одинокі односельці. Залишки вечері відносили біднякам. Пилипівку, Пилипівський піст відзначали наступного дня. З цього дня жінки починали прясти кужіль на полотно. А ще казали, що у Пилипівку день до обіду; яка ніч, такий день у Петрівку.
Наведемо кілька прикмет і повір’їв. Якщо листопад дерев не обтрусить, то зима довгою бути мусить. Листопадовий день – як заячий хвіст. Місяць — не лютий, зате спитає, чи одягнутий та взутий. У листопаді сонця, немов у старої баби чепуріння. Коли зірки на небі яскраві — то на гарну погоду, а коли тьмяні — на дощ або сніг. Потріскалася кора на ясенах — буде холодна весна. Якщо осінь багата на гриби — зима буде тепла. У дуба й осики – найлагідніший падолист; рано опало листя на липах — зима буде люта. Ранній сніг – на ранню весну. Коли в листопаді з’являються комахи — зима буде теплою. Пізній бурхливий листопад – на сувору зиму.
Можна чимало розповідати про таку форму молодіжного спілкування, як вечорниці, де юні не лише працювали, але й співали, танцювали, знайомилися, закохувалися, “посвячувалися” в парубки. Тут не лихословили, не могло бути й мови про пиятику, розбишацтво. Давня звичаєвість ставала непорушною нормою життя. Сьогоднішні дискотеки — витвір чужої нам культури. На жаль, обірвався високоморальний ланцюжок народних традицій. А з цим канули в Лету веселі ігри “Лещата”, Хустинка”, “Сусідка”, запальні танці “Полька”, “Краков’як”, “Гопак”, “Ойра”, прекрасні пісні “Чогось мені чудно”, “Зеленая та ліщинонька”, “Де мій милий, чорнобривий”, що побутували в молодіжному середовищі. Сьогодні про вечорниці, досвідки дізнаємося із розповідей літніх земляків, наукової та художньої літератур, виступів окремих фольклорно-етнографічних колективів. Прикро, та збуваються передбачення філософа Григорія Сковороди про те, що із зростанням матеріальним люд бідніє духовно.
Василь ЯНОШІ,
Дубно.
Схожі новини
Створення та просування сайтів
Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору