Рівне:

Створення та просування сайтів

ВОЛЯ ЦІНОЮ В 24 РОКИ

Суспільство 04-сер, 2005, 10:519 prov 1 138
Є в Рівненському районі село Гориньград-2. Саме тут у 1920 році у селянській сім’ї народився Петро Литвинюк. Петрів батько був прихильником ОУН і просвітянином, навіть виписував газету “Нове село”. Коли Петро закінчив дворічну Шубківську рільничу школу, його обрали секретарем місцевого просвітянського осередку. Щоправда, ця робота швидко закінчилася, оскільки у 1939 на волинські землі прийшли більшовики.
Нову владу, як і колишню польську, у сім‘ї Литвинюків сприйняли негативно. У сімнадцятирічному віці Петро Литвинюк вступив до організації українських націоналістів.
– І досі пам‘ятаю той день, – пригадує Петро Литвинюк, – коли перед членами місцевого осередку ОУН давав клятву на вірність, що закінчувалася словами: “Клянуся боротися або загинути”.
Місцем свого збору місцеві українці-патріоти обрали... пожежну вишку. Тоді провідником у селі був Степан Лаворик на псевдо Бідовий. Зрозуміло, діяли місцеві оунівці підпільно. Осередок був своєрідним центром із постачання повстанців, які базувалися в лісах, зброєю, одягом, продуктами харчування. До речі, підпільна організація нараховувала всього шестеро чоловік. Вони ж у 1942 тричі брали участь у збройному визволенні невільників з єврейського гетто, яке німецькі загарбники організували в тому ж Рівненському районі. Двічі їхній напад був невдалим. А третього разу більшість невільників визволили. І цю сміливість підпільників фашисти не пробачили. Тих, хто не встиг втекти з гетто, вони живцем спалили разом із приміщеннями.
Пам‘ятає Петро Литвинюк, який на той час був уже станичним, і зустріч тодішнього організатора і командира української повстанської армії на Поліссі Тараса Боровця-Бульби з представниками червоної партизанки. Вона відбулася у Гориньграді. Тоді обидві сторони домовилися не воювати один проти одного, а спрямовувати зусилля на боротьбу проти німецьких загарбників. Тоді ж поставили перед собою спільне завдання: знищити гауляйтера Коха, який сидів у Рівному.
Коли під тиском червоної армії німці залишили територію Рівненщини, Петру Литвинюку довелося переховуватися від НКВДистів. Місцем схованки була лісова криївка. Але до Петра прийшов батько, попередив про небезпеку та запропонував синові перебратися в село. Петро так і вчинив. Прихистив його підвал у клуні одного з односельців. Але Гориньград НКВДисти оточили і почали нишпорити по всіх закутках. Хлопцю нічого не залишалося, як вийти на вулицю та прикинутися звичайнісіньким сільським хлопцем. Та його відразу схопили і доправили в місцеву казарму.
Так Петро Литвинюк став уже радянським солдатом. Брав участь у боях проти фашистських загарбників. Разом з іншими однополчанами дійшов аж до Одера. Та про колишнє повстанське минуле НКВДисти не забули. У 1945 році солдата арештували і запроторили у Брестську тюрму. Військовий польовий суд визначив покару – 24 роки тюрми. Каторжанин став працювати на кінному заводі. Виживав завдяки підібраним на скошеному полі колоскам та гороховій соломі. А потім був сільськогосподарський табір. Саме там Петрові в око впала симпатична засланка-землячка Марія Ткачук. Однак тоді про кохання годі було й думати. НКВДисти боялися арештанта, тому часто міняли місце його відбування покарання. І в сільськогосподарському таборі Петро Литвинюк довго не засидівся. Його перевезли в арештантський табір, що був розташований на річці Кея. Тут невільники сплавляли ліс.
Робота була важка і виснажлива. Колишній повстанець вирішив утікати. Стояла зима. Глибокі сніги не дозволили хлопцю далеко зайти. Коли дістався одного з населених пунктів і зайшов до місцевої хати, господарі порадили повертатися в табір, мовляв, звідси нікуди не втечеш. Повернувся в руки НКВДистам Петро Литвинюк на третю добу, але його більше не судили. Знаючи агрономічний фах арештанта, начальники табору доручили йому сільськогосподарську роботу. Дали пару коней, запряжених у віз. Ними арештант возив дрова.
Згодом він потрапив у Караганду на шахти. Опісля був Кустанай, радгосп “Москальовий”. Зайнявся Петро Литвинюк в цьому господарстві розведенням поголів‘я м‘ясних корів і навіть разом з іншими арештантами добився того, що виведена порода корів потрапила на виставку в Москву на ВДНГ, за що керівництво радгоспу, одержало нагороду...
Відбув Петро Литвинюк всі 24 роки тюрем, заслань. Додому повернувся. Але тут, на Рівненщині, йому відмовили у прописці. Поселився аж у Чернігівській області, де став працювати в сільському господарстві. Там купив собі невеличку хатину.
Після 11 років життя в чужому краю Петро Литвинюк все-таки вирішив податися у рідні місця. Притулився біля сестри. Та коли її не стало, старий чоловік став нікому не потрібним. Відтак, залишився навіть без кутка. Нині він наймає квартиру в Рівному, оскільки власного обійстя не має. Болить у колишнього ветерана ОУН-УПА та каторжанина, батьки якого теж були виселені в Сибір, серце. Виходить, воював і проти польських, і проти більшовицьких, і проти німецьких окупантів задарма. Ні слави, ні якихось високих почестей йому не потрібно. Він хоче хоча б на старість мати звичайну людську повагу та турботу з боку держави. Чи ж дочекається її? Адже ветеранові пішов уже 86-й рік.
Юрій БЕРЕЗА,
Рівне.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору