ОДНА ІЗ ТИСЯЧІ

Почувши жахливий діагноз, жінка істерично кричала на своїх ні в чому не винних сина і чоловіка, котрі стояли мовчки, похнюпившись, у коридорі онколікарні. Інші хворі спостерігали за цією драматичною сценою зі співчуттям. Але ось зі стаціонару вийшла ще одна пацієнтка цього закладу, зупинилася біля нещасної, легенько обняла її за плечі, тихо мовивши: "За що кричиш на дитину? Зараз ти маєш підтримку, але можеш залишитися у своєму горі самотня. Подумай про це…" А потім почала спокійно пояснювати, як знайти вихід із, здавалося б, непоправної ситуації. Хвора поступово заспокоїлась і уважно прислухалась до порад нової знайомої.
Минуло небагато часу – і Галина Бондар ( так звали цю доброзичливу, небайдужу до чужого горя жінку) ввійшла до волонтерської організації “Наша тополя”.
— Ми згуртувалися, щоб повертати до життя безнадійно хворих, — розповідає голова обласного осередку цієї організації Олена Іванова, яка також була свідком тієї зворушливої сцени. – Саме в ту мить мене осінила думка про величезну силу допомоги й підтримки сторонньої людини. Тоді й виник задум об‘єднатися для того, щоб допомагати іншим.
Літо 2003–го в житті Олени Іванової затьмарив жахливий вердикт лікаря. Випадково вдарившись, жінка відчула сильний біль у молочній залозі. А коли звернулася за допомогою до медиків, отримала направлення в онкодиспансер. Там за кілька годин діагноз підтвердився: рак молочної залози. Коли піднімалася в кабінет хірурга і просилася на операцію, не бачила під собою сходів. Попередньо пройшла курс променевої терапії і вже 12 червня була прооперована.
— Коли я після операції прийшла до тями, відчула, що над усе на світі люблю життя, — згадує пані Олена. – Лікар Петро Якимчук, щоб відгородити мене від гнітючих думок, уже через кілька днів запропонував очолити групу підтримки онкохворих жінок. Але для початку попросив ознайомитися з матеріалами конференції з проблем раку молочної залози. Гортаючи сторінки з незнайомим текстом, я звернула увагу на маленьку діаграму. На ній було відображено тривалість життя людей, які борються з цією невиліковною хворобою самотужки, і тих, які перебувають у групі підтримки. На превеликий жаль, 40 відсотків жінок з першої групи помирали невдовзі після операції, а решта відходила з життя буквально за лічені роки. Втім, відсоток виживання пацієнток у групі підтримки був, щонайменше, удвічі більший. Це мене так приємно здивувало, що я твердо вирішила: така група неодмінно існуватиме і в Рівному. І хоча за правилами очолити таку групу могла жінка аж через два роки після операції, ми вирішили не відкладати.
Так у Рівному з`явилася обласна волонтерська організація з підтримки хворих на рак молочної залози “Наша тополя”. Нині вона об»єднує більше як півсотні прооперованих жінок. Заледве відійшовши від надзвичайно складної операції, жінки за покликом душі відразу йдуть до людей. При цьому пам»ятають біблійне правило: роблячи добро, отримаєш взамін сторицею.
…Коли Марію Демчук, уродженку Ульбарова Дубенського району, запросили стати волонтеркою в онколікарні, спогади про далекий 1970 рік накотилися на неї з новою силою. Як-то нелегко було їй, маючи маленького сина, цікаву вчительську роботу, у свої 30 років почути вирок онколога: “Серед таких, як ви, виживає одна з тисячі!” Марія відповіла
коротко і впевнено: “Я буду однією з тисячі!”
Упродовж 17 років постійного наполегливого лікування пані Марія пройшла безліч сеансів опромінення та хіміотерапії, добре вивчила і випробувала цілющі лікарські трави. Наступні 18 років прожила в гармонії з природою, взагалі не вдаючись до лікування. Енергію здоров`я жінка черпає, споживаючи переважно свіжі овочі та фрукти. Усім своїм життям, сповненим оптимізму, 65-річна волонтерка “Нашої тополі” довела, що рак усе-таки можна перемогти.
— А й справді, рак – це не вирок, — стверджує Олена Іванова. – Хоча жоден лікар не може гарантувати прооперованим пацієнткам цілковитого одужання і довголіття. А простий волонтер?.. Що він може , крім доброго слова?
Втім, як зауважила пані Олена, в Англії, звідки вона нещодавно повернулася, подібні організації також працюють. Та й рівень захворюваності в цій країні не нижчий, ніж у нас.
— Ми збираємося раз на два місяці, — розповідає Олена Іванова, — запрошуємо на свої зустрічі юристів, психологів, митців. Минулого року вдалося забезпечити протезами молочної залози понад 400 жінок, які належать до нашої організації. Чи не щодня відвідуємо хворих, які перебувають на лікуванні в онкодиспансері. Одна з найактивніших волонтерок нашої організації Любов Мазуркевич не шкодує ні часу, ні здоров»я. Адже найголовніше в нашій роботі – знайти шлях до серця кожної жінки, врятувати її від зневіри.
Оксана КОРНІЄНКО,
Рівне.