МРІЮТЬ ПРО МОРЕ ДЕСЯТЕРО ВИХОВАНЦІВ ОДНІЄЇ РОДИНИ

Коли вся сім»я рівнянки Марії Сілковської сідала у свою вазівську вісімку, даішники, зазвичай, зупиняли переповнений автомобіль. Побачивши у якості пасажирів десятьох дітлахів, здивовано запитували: "Це всі ваші?". "Наші”, - відповідали хором Сільковські. Очевидно, така кількість “наших” на постових справляла враження, бо ні разу главу сімейства, який перебував за кермом автомобіля, не оштрафували.
Рівняни Марія та Федір Сілковські виховують десятьох дітей, причому всі дітлахи – рідні, не всиновлені.
— З майбутнім чоловіком познайоми-лася, коли ще була школяркою. — розповідає про свою долю 45-річна мама-героїня, — Федір — із сусіднього села Яцковичі Березнівського району, а я — з Бистрич. Наші батьки були знайомі і Федір не раз бував у нас вдома. Коли нам виповнилося по 23 роки, ми одружилися. Я добре вчилася у школі, однак через те, що була з родини віруючих- п»яти-десятників, шлях до подальшого здобуття освіти мені був заказаний. У Львівський технікум зв»язку через відсутність комсомольского квитка мене не прийняли. Працювала якийсь час на хлібозаводі, потім листо-ношею, адже й для того, щоб влаштуватися на нормальну роботу, по-трібен був комсомол. Далі здобула професію маши-ніста котлів в учкомбінаті і вже після цього потрапила працювати в “Кому-ненергію”. Федір, як і я, теж з багатодітної родини. У нього 12 братів та сестер. У мене – 7. Зате тепер у мого батька аж 58 онуків, а мої діти лише по моїй лінії мають 48 двоюрідних братиків та сестричок.
Найстаршій дитині Сільковських, сину Олегу, скоро 19. Наймолодшій Оленці ще й не випо-внилося року. Усього ж у родині троє синів та семеро доньок. Старші двоє хлопців вже навчаю-ться у Рівенському техніч-ному коледжі, п»ятеро молодших Сільковських – школярі, навчаються у школі №12. Мешкає багатодітна родина у гарній шестикімнатній квартирі на вулиці Березо-вського. Її Сільковським сім років тому виділило КТП “Комуненергія”. У просторому приміщенні були лише голі стіни, однак вони власноруч змогли його перетворити на затишне гніздечко. Мають Сільковські й автомобіль, куплений одинадцять років тому на гроші, зароблені главою сімейства на заробітках у Німеччині. ВАЗівська “вісімка”, правда, уже замала для чималенького сімейства. Тож, якщо кудись потрібно добра-тися, вони мусять її використовувати двічі або відправляти старших “маршруткою”.
— Воно не так страшно, як здається, мати де-сятеро дітей, — усміха-ється Марія Сільковська хатній роботі мені допомагають діти. Приби-ранням займаються тільки вони. Я ж готую їсти, перу. З пранням проблем не виникає, бо ми маємо пральну машину-автомат. А їжі не так вже й багато треба: приміром п»ятилі-трової каструлі борщу чи супу, піввідра картоплі, 2-3 буханці хліба на день вистачає. Діти самі одне одного доглядають. Вихо-вуємо їх усіх однаково: вчимо говорити правду, старших слухатися, про менших піклуватися. Правда, діти, незважаючи на однакове виховання, усі різні: один читати любить, а другого не змусиш це робити, один спокійніший, другий – більш запальний, одному вчитися зави-грашки, а другий вчиться не дуже, зате такий комунікабельний, що з директором школи за руку вітається. Єдине ж, чого бракує моїм дітям, це, мабуть, моря. Вони щоліта на море просяться, але в нас не вистачає коштів, щоб їх туди повезти. Тож відпочивають у баби з дідом в селі чи пришкільному таборі.
Марія Сільковська говорить, що щаслива від того, що має таку кількість дітей. “Я сама хотіла цих клопотів”, — пояснює вона. Її діти теж запевняють, що не погодилися б на те, щоб бути одинаками в сім»ї, ні за які гроші. Адже деякі їхні друзі, розповідають вони, навіть заздрять Сілько-вським, що ті мають стільки братиків і сестричок.
Вікторія ОЛЕКСІЮК,
Рівне.