Всі одинадцять у Ставрові

Побралися ці двоє людей 1988 року, проживали у селі Чемерне Сарненського району. Обоє із багатодітних родин, тож особливо не переймалися плануванням власного дитячого царства, лише довірилися Богу та щирим спалахам кохання, які благословляли на світ нове життя. У 1989 році лелека приніс у родину первістка — сина Давида. У наступні п’ять років щедрий боцюн ще чотири рази гостював у сім’ї, причому щоразу ощасливлював батьків лише синами: Йосипом, Павлом, Олександром, Андрієм.

Пауза 1992 року та «бездітна передишка» 1994-1995 років стала зачином для дівочого десятиліття: із 1996 по 2006 рік Наталія та Анатолій дали життя п’ятьом донечкам — Юлії, Вікторії, Ользі, Дарині і Лілі. Щоправда, цей квінтет сестричок у 1999 році «сполохав» братик Дмитрик.

Якщо скласти поіменний список за роками народження, то статистика від Рябченків виглядає так: 1989 — Давид, 1990 — Йосип, 1991 — Павло, 1993 — Олександр, 1994 — Андрій, 1986 — Юлія, 1998 — Вікторія, 1999 — Дмитро, 2002 — Ольга, 2005 — Дарина, 2006 — Лілія.

Причому Наталія чітко знає дати народження дітей. А ось глава сімейства щиро зізнався, що не склав би екзамену із хатньої дитячої статистики. Якби його змусили скласти головоломку, у якій би навпроти кожного імені вказати дату і рік народження, то цей іспит він би «завалив». Хоча дружина не дасть змоги «зрізати» чоловіка і пам’ятає найменші подробиці із життя синів і дочок. До того ж пані Наталія може претендувати на встановлення рекорду із тривалості безперервної декретної відпустки — вона у неї триває із березня 1989 року, тобто цогорічного першого весняного місяця виповнюється повноліття її материнства. Вся ота футбольна команда поміщається у чотирьох спальнях і залі двоповерхового особняка у Ставрові. Причому, у кімнатах ідеальна чистота і порядок, старші діти допомагають батькам у господарстві, доглядають молодших сестричок. Місця вистачає всім, хоч не розкошують. Як на таку «ораву», то Рябченки одержують не так і багато соціальної допомоги від держави — 1500 гривень. Оскільки Наталія у декретній відпустці, а чоловік має групу інвалідності, то багато надій покладають на город. Він, власне, і годує сім’ю.

До речі, про харчування. Газдиня варить на обід восьмилітрову каструлю борщу, відро картоплі розходиться на вечерю. Отож, перемножте ті відра на кількість днів у році і прикиньте, скільки тонн картоплі та іншої городини треба виростити для чималенького сімейства. І, слава Богу, Рябченки справляються: в школі, на городі і на домашньому порозі. А взагалі-то старші Давид, Йосип, Павло, Олександр міцно скроєні козаки, займаються спортом і мріють про славу братів Кличків та Андрія Шевченка. Хто-зна, може, за кілька років і прогримить слава на всю Україну про атлетів Ставрова із прізвищем Рябченко. А ось у чому не сумніваюся, так у тому, що вродливі сестрички стануть джерелом неспокою парубоцьких сердець.

Як на мене, у багатодітній сім’ї особливе місце посідає Юлія. По-перше, вона зупинила гегемонію братів і започаткувала сестринську сімейну гілку. По-друге, старші брати народилися у Чемерному, а після її появи на світ у 1986 році розпочинається Ставровський період життя родини Рябченків. Саме того року сім’я перебралася у Млинівський район. І, по-третє, вона — шоста дитина у сім’ї. П’ять братів народилися до неї, чотири сестри і брат — після неї. Чи довго їй перебувати у ролі своєрідної золотої серединки? Відчувши морально-психологічний комфорт у спілкуванні із майбутньою мамою-героїнею України, не стримався від делікатного запитання щодо подальшого поповнення в сім’ї.

— Як Бог дасть, так і буде! —посміхаючись, відповіла жінка.

— Хай вам Бог допомагає! — побажав я Рябченкам.

Віталій ТАРАСЮК

Млинів