Захистити любого синочка від профури

Так думала Іра, простий менеджер невеличкої фірмочки, милуючись своїм здорованем Дмитриком, який збирався на побачення. Його пасія живе поряд, у сусідньому районному центрі. Коли Іра у відрядженні, Дмитрик приводить Міру додому. І наступного ранку за розгардіяшем у кімнаті Іра робить висновок щодо „обліко морале” майбутньої невістки. Іра знає багато печальних історій про те, як подібні шльондрочки обкручують домашніх дурників, а потім усе життя мучать їх. І ця перспектива не давала їй спокою. От тільки як врятувати синочка? Задушевні розмови на кшталт “ти повір моєму досвіду” або “я ж бачу її справжню” тільки віддалять сина. Можливо, вдарити з тилу? Вирахувати цю сільську фурію й прибити, наче комара? – Ну як я? – вдоволено запитує син, зазираючи в дзеркало. Нова кофтинка, яку Іра купила в Чехії, запах дорогого парфуму, модельна зачіска, гострі носи нових туфель. Син депутата – не менше. Хіба хтось подумає, що за цим красенем стоїть одинока хвора жінка, яка так і не дочекалася свого принца? – Супер! – посміхається мама, притискаючись до юнака. – Коли будеш? – Завтра вранці. – Ти збожеволів!!! – Напевне, мамусю. Іра варить каву, викладаючи у кошичок улюблені тістечка. Самотній уїк-енд. Вранці син не повернувся. Не прийшов і до обіду. І тільки пізно ввечері, коли Іра вже задрімала біля телевізора, гримнули двері. – Ти спала? – поцілував у щоку. – Молодчина, у неділю треба відсипатися. Від нього пахло вулицею, свіжістю й чужою жінкою. Іра ріже овочі, викладає картоплю, відбивні. – За що ти її кохаєш? – запитує Іра, з ніжністю дивлячись на сина, який жадібно накинувся на її творіння. – Не знаю, – знизує плечима син. – З нею легко й спокійно. – А як же чистота, душевний спокій, романтичність? – Ох-хо-хо, часи Анни Кареніної минули. І це добре. Ох, як боляче вдарив її син. Кареніну висміяв, а вона ж народила Дмитрика від людини, яка була для неї... Вронським. Серце розбив, але на рейки вона не лягла, бо чекала народження його, Дмитрика. Ні, надто велику ціну заплатила вона за сина, щоб віддати його цій профурі. Вона виведе її на чисту воду. Найме приватного детектива! Де гроші взяти? Здасть у ломбард мамине золото! ...Детектив був блідим романтичним юнаком з ранніми залисинами на впертому лобі. – За тиждень вас влаштує? – А як ви доведете правдивість вашої інформації? – діловито уточнила Іра. – Докази за окремим тарифом. Диктофонний запис – 50 гривень, відео – сотня. – Диктофон, – Іра поклала на стіл аванс. Досьє на дівчинку Міру лягло на її стіл через два дні. Двадцять три роки, живе з батьком-вантажником, працює секретарем у газеті, часто тиняється по піцеріях у центрі Рівного, останнім часом зустрічалася з кількома хлопцями – валютником, сином власника однієї з піцерій і... китайцем (останнє особливо вразило Іру – а як же СНІД і т.ін.). А от і диктофонний запис із кав’ярні. ...– Чорт забирай, – каже прокурений жіночий голос. – Куди помада поділася? – А на фіга вона тобі? – сміється інший голос. – Твій Дімич на парах. – Там Дімич, тут – „проходімич”, – сміється Міра. – Я дівчинка пристрасна, щохвилини хочу. Детектив посміхається, він задоволений своєю роботою. Іра вимикає диктофона і виймає плівку. Вона ще раз прослухає це ввечері, а потім прокрутить синові. Він, звичайно, лютуватиме, але потім подякує за турботу. На вечерю Іра наліпила вареників з сиром і почала чекати свого Дмитрика. Зараз він прибіжить із пар та побачення, а вона йому морквочки тертої, борщику і вареників з домашньою сметанкою. А коли він ситий приляже на диван, Іра тихенько почне задушевну розмову, під яку увімкне запис. Підло, скажете, низько? Але ж Мельниченко також Кучму прослуховував! Та син прийшов не один. За його спиною маячила Міра – волосся руде, спідниця – пов’язка на стегнах. І замість запаху свіжості – цигарково-пивний сморід. Вона протиснулася в коридор, а Дмитрик присів навшпиньки й зняв з неї туфлі. – Мамусю, ми такі голодні. Ти нас погодуєш? Вони гигикали, гриміли ложками, скрипіли стільцями і цілувалися. – Нічого-нічого, – шепотіла крізь сльози Іра. – От зараз підеш, а я залишуся й увімкну запис. Тоді побачимо, чия візьме. ...Уночі Дмитрик вийшов на кухню, попорпався в холодильнику, дістаючи сир та ковбасу. І раптом він помітив на столі диктофон – звідки ця штукенція? Увімкнув і почув голос коханої: «Там Дімич, тут – „проходімич”… Я дівчинка пристрасна...» Ого-го, його мати зовсім здуріла, почала слідкувати? От стара маразматичка, він їй цього не подарує! Мірка справді пристрасне диво, треба її до себе забирати, нехай удома сидить, господарює. А він переведеться на заочний, на роботу влаштується. З тарілкою бутербродів Дмитро прошмигнув у спальню. Міра сиділа голенька, склавши ноги по-турецьки. Богиня, Клеопатра… І з нею хотіла воювати мати? І, ніби прочитавши його думки, Міра засміялася: – Я до тебе більше не приїду. Твоя мама така зануда! – Звичайно, не приїдеш, – притиснув Дмитро її до ліжка. – Бо ти нікуди звідси не поїдеш. А матір ми відправимо у село, нехай доглядає за старими. Йому ніби кольнуло в серце – щось не те він промовив... Але Мірка, його тепла Мірка дивилася так ніжно, а мама в сусідній кімнаті так жахливо похропувала, що Дмитрик заспокоївся. „Се ля ві”, – кажуть французи, і вони мають рацію.

Леонід ЛИПЕНЬ,

Луцьк.