На Рівненщині злочинці хочуть до тюрми

Дивно чути такі слова від 24-річного юнака. Адже навряд чи хтось із однолітків дубенчанина Олексія бодай на мить погодився б проміняти свободу (якою б несолодкою вона не була) на грати, нари, та прісну тюремну юшку. А він, здається, й справді цього хоче… Тому, мабуть, і не став тікати від жінки, яка спіймала його за руку під час чергової спроби скоїти крадіжку.
Про це повідомляє Марина НОНКА, Микола ЛЕКАЙ, ВЗГ УМВС.

Кримінальна справа, порушена щодо Олексія – уродженця Російської Федерації, який мешкав на Дубенщині, перебувала в провадженні заступника начальника слідчого відділення Дубенського МВ УМВС України в Рівненській області Юрія Пасічника. За його словами, це не перший злочинний «досвід» юнака. У 2000-у та 2008-у роках він скоїв ряд крадіжок, за що відбув визначене судом покарання. Але, опинившись на волі, знову став на злочинну стежку.
– У грудні 2008 року з одного з магазинів райцентру Олексій викрав близько шести тисяч гривень, – розповідає заступник начальника слідчого відділення. – В подальшому, аби уникнути покарання, юнак виїхав до Російської Федерації. Його оголосили в розшук, та майже через рік він сам повернувся на територію України – до своєї матері. Згодом спробував скоїти ще одну крадіжку і був затриманий потерпілою. Жінка викликала на місце події правоохоронців. Наразі обраний раніше запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд Олексієві змінено на взяття під варту. Він перебуває в ізоляторі тимчасового тримання Дубенського міськвідділу міліції. За даним фактом була порушена кримінальна справа, досудове слідство у якій наразі завершено.
А в дитинстві він був зразковим хлопчаком. Син бравого офіцера, командира військової частини в Дубно. Та коли Олексій трохи підріс, усвідомив, що у родині щось не ладнається. Мати почала зловживати алкоголем, після чого батько, вийшовши на пенсію, залишив їх і поїхав на заробітки до Росії, де мешкала уся його рідня. Відтоді хлопець жив з матір’ю. Йому на той час років десять виповнилося.
– Тоді мене почала виховувати вулиця. Мамі було не до мене. Її не цікавило, де я, що зі мною, як я навчаюся. З цього все й розпочалося… – пригадує Олексій.
Добре пам’ятає він і свою першу квартирну крадіжку. Скоїв її в будинку, де… мешкав зі свого часу повноцінною та щасливою сім’єю.
– Я знав, що сусідка приїхала із заробітків, – каже юнак. – Вона жила на першому поверсі. Я через вікно заліз, забрав золото. Але згодом усе повернув, і жінка написала в міліцію заяву, що претензій до мене не має.
Та згодом вуличне виховання розрубало «гордіїв вузол» хлопчачого сумління – і пішло-поїхало. Де й що Олексій буде красти, він не продумував наперед. Усе траплялося випадково. Як і епізод у магазині в грудні 2008 року, про який уже розповідав заступник начальника слідчого відділення Дубенського міськвідділу міліції Юрій Пасічник.
– У цей магазин я зайшов не для того, аби вкрасти гроші, адже й не знав, що там є така сума, – зауважує підозрюваний. – Зайшов спитати, чи продаються фільтри для води. У цей час побачив, що якась жіночка купує пилосмок. Продавець узяла гроші, поклала їх до шухляди і кудись відлучилася, залишивши виручку без нагляду (нехай це стане уроком для інших власників, аби дбали про своє майно і самі не провокували злочинців, – авт.). Я відкрив шухляду, дивлюся, а там сума «ого-го» – шість тисяч гривень. Вони навіть у кишеню мені не помістилися, довелося в руках нести. Майже відразу я поїхав в Росію, бо потрібно було оформляти спадщину – помер батько. Пробув там вісім місяців і повернувся. Мене вже шукали через ці гроші, затримали, а потім опинився на підписці про невиїзд. За цей час намагався скоїти ще один злочин. Якось зайшов в ательє, аби поцікавитися, скільки коштуватиме підшити джинси, виходжу, а тут сумка лежить з гаманцем всередині. І нікого немає. Взяв того гаманця, хотів гроші забрати, а його назад покласти. Та власниця як серцем почула, вибігла, то я їй усе й повернув…
На запитання, що його спонукало знову узятися за старе, Олексій, не задумуючись, відповів: «Працювати я не хотів. Та ще й був тричі судимий за крадіжки, куди ж мене візьмуть?»
У Дубенській колонії він здобув неповну середню освіту та навчився різьбярству. Коли знову потрапив у не надто віддалені місця вже в старшому віці, працював за фахом – вирізав ікони, мундштуки, трубки. Виходило непогано. Та ця професія Олексієві не припала до душі. Тепер він планує вивчитися на автомеханіка. Це, на його думку, зараз найприбутковіша справа.
У суді, коли працівники міліції отримували санкцію на його арешт, юнак просив: «Закрийте мене швидше!» Він зізнався, що не надто розкаюється у своїх вчинках і не боїться повернутися за грати.
– Я – наркозалежний, вживаю опій, – вислуховуємо ще одне зізнання. – Вперше спробував в Росії, знайомі запропонували. Спочатку курив героїн. Та одного разу грошей на дві «потрібні дози» не вистачило, зосталося лише на одну. Тоді я вирішив «вколотися». Мене тюрма, можна сказати, рятує від наркотиків…
Мораль же нашої оповіді проста: усього цього працівники відділу зв’язків з громадськістю УМВС та співробітники Дубенського МВ могли б ніколи і не почути, якби батьки багато років тому не віддали свою дитину вулиці…