У країні гуліверів

До них завжди була підвищена увага, а саме їхнє існування оповите легендами та різного роду домислами. У Стародавньому Римі маленьких людей називали мірмідонами, там побутували перекази про те, що предками цих людей були мурахи, які жили на священному дубі. В Єгипті їх прирівнювали до ангелів, а деякі єгиптяни навіть досі вважають, що лише єдиний дотик до такої людини може принести щастя. Подекуди вони викликали страх. Але усе це не вберігало маленьких людей від знущань та насмішок.

ПІДСТУПНИЙ ГОРМОН РОСТУ

Сьогодні феномен карликів не є чимось містичним чи загадковим. Сучасна медицина дає ґрунтовні пояснення. Як розповіла лікар-ендокринолог Рівненського обласного ендокринологічного диспансеру Інна Засядьвовк, хвороба ця має назву гіпофізарний нанізм. За цієї недуги у людей недостатньо або зовсім не виробляється гормону росту — соматропіну, і тому ростуть вони дуже повільно. Карлики мають пропорційну будову тіла, у них суха, схильна до зморщок шкіра, тонкий дитячий голос і, безумовно, низький ріст (у жінок – близько 120 сантиметрів та в чоловіків – 130). Причину порушення секреції гормону росту встановити дуже важко. Це може бути і травма при народженні, і спадковість, і звичайна травма голови. Та проблема не лише у зрості, а річ у тому, що хоч ростемо ми тільки в дитинстві і ранній юності, гормон росту виробляється в організмі все життя. Без нього не може нормально функціонувати серце, рости і формуватися мозок, бути міцними кістки і сильними м’язи. Тобто, наголосила пані Інна, якщо в дитини виробляється мало гормону росту, вона може не тільки ніколи не вирости, а й на все життя залишитися інвалідом. Ще до недавнього часу (доки не був виділений гормон росту) хворі на гіпофізарний нанізм жили у середньому до 40 років і помирали в основному від серцевих хвороб чи порушення обміну речовин.

МРІЯ ЦІНОЮ 50 ТИСЯЧ ГРИВЕНЬ

Сьогодні в Україні 500 хворих дітей з гіпофізарним (карликовість) та іншими формами нанізму і близько 400 дітей із синдромом Шерешевського-Тернера (низький ріст спричинений хромосомними порушеннями). І хоча випадки появи на світ маленьких людей – велика рідкість: приблизно один на десять тисяч пологів, нині їх у світі нараховується більше тридцяти тисяч. І їх об’єднує не лише низький ріст, а й одна велика мрія – вирости і стати такими як усі, щоб не виділятися із загальної маси стандартних людей. Вони прагнуть загубитися у натовпі, щоб ніхто не зупиняв на них своїх поглядів, а дітлахи не тицяли пальцями. Маленькі люди хочуть навчатися в інститутах, робити кар’єри, створювати сім’ї та виховувати дітей. Поміж тим, ця мрія є абсолютно здійсненною, існує лише одне суттєве „але”. Вона надто дорога і не всім доступна. За словами Інни Засядьвовк, єдиним засобом лікування дітей, хворих на гіпофізарний нанізм, є замісна терапія з використанням препаратів людського гормону росту (соматропіну). У разі вчасного лікування маленькі люди набувають нормального зросту й маси тіла. Проте лікування їх триває роками, доки не закриються так звані зони росту. Раніше придбати ліки, аби допомогти своїй дитині вирости, наприклад, із 130 сантиметрів до хоча б 165, могли тільки батьки із великими статками. Адже курс ін’єкцій на рік коштує близько 50 тисяч гривень. Благо, нині люди уже не лишаються наодинці зі своєю проблемою. В державі діє програма забезпечення медикаментами таких дітей. Уже кілька років Україна централізовано закуповує гормон росту і хворі отримують препарат безкоштовно. Втім, і тут є свої підводні камені: згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я, за програмою „Діти України” гормонами росту забезпечуються тільки хворі до 18 років. А ті, які досягли повноліття, залишаються за бортом забезпечення.

ПРИРЕЧЕНІ НА САМОТНІСТЬ

Ще одна трагедія маленьких людей – у них практично немає шансів мати дітей, а знайти собі пару, одружитися значно складніше, аніж «стандартним» людям. У маленьких людей можуть народжуватися діти нормального зросту, тільки виносити такий плід жінка, яка ледь сягає розмірів восьмирічної дівчинки, не може. І вагітність, як правило, закінчується питанням: хто буде жити – мати чи дитина? Щоправда, у світовій медичній практиці відомий випадок, коли хвора на гіпофізарний нанізм жінка змогла народити. Їй за особливою схемою вводили гормони, завдяки чому вдалося зберегти вагітність до семи місяців. І після кесаревого розтину на світ з’явився нормальний і здоровий малюк. Разом із тим, не надто великою дивиною є шлюби великих і маленьких людей. Зокрема, багато карликів-чоловіків одружується зі «стандартними» жінками і, до речі, здобувають славу чудових коханців. У таких союзах чоловіки-карлики мали дітей, причому, як нормального зросту, так і маленьких. Наприклад, італієць Лепораті дожив до 83 років і в шлюбі зі «стандартною» жінкою у нього народилася одна донька звичайної будови тіла і п’ять дітей-карликів.

ІГРАШКА З ЖИВОЮ ДУШЕЮ

Через свій маленький зріст карлики не можуть скласти конкуренцію звичайним людям у фізичній роботі. Раніше вони заробляли на життя одним лише своїм незвичайним зовнішнім виглядом, були такою собі лялькою, що розмовляє, блазнем. У давнину було прийнято утримувати карликів при дворах вельмож. Улюбленцем російського імператора Петра Першого був карлик Єфим. Йому вельможа влаштував весілля, на якому були присутні 72 ліліпути. Втім, не тільки у маєтках знаті маленькі люди користувалися попитом, а також і в бродячих цирках. Акторам навіть не було потреби мати високий артистизм, їм достатньо було пародіювати «стандартних» людей – наприклад, одягнути на мініатюрні ніжки крихітні панчішки і танцювати канкан. Сам вигляд маленьких людей на сцені викликав усмішку. З часом почали з’являтися цілі циркові трупи ліліпутів. У Радянському Союзі першим з маленькими людьми почав працювати режисер та актор Михайло Качуринер. У 1935 році він організував ексцентричний ансамбль ліліпутів, яких відшуковували по всій країні. Найбільш знаменитий карлик ХХ століття також починав свою кар’єру в цирку. Його ім’я Чарльз Шервуд Стреттон, проте відомий він як Генерал Хлопчик-Мізинчик. У 12 років він влаштувався у цирк, а в 25 уже став мільйонером, здобув всесвітню славу та одружився з красунею стандартного зросту.

МАЛЕНЬКА СЛАВА

Серед наших сучасників є багато відомих маленьких людей. Наприклад, Оксана Ненахова з „Цирку ліліпутів” — справжня голлівудська зірка. Її носив на руках Джим Керрі, від неї був у захваті Еді Мерфі. Кілька років тому її запросили бути дублером п’ятирічної дівчинки, героїні фільму „Грінч, викрадач Різдва”. Маленька циркачка виконувала за дівчинку складні каскадерські трюки. Володимир Тишенков занесений до Книги російських рекордів як найменший естрадний виконавець. Зараз він працює у ресторанах, де задіяний у різних шоу-програмах, також знімається у кіно – на його рахунку уже одинадцять фільмів. Колись, пригадує актор, його забули у гробу. Взявся сам відкривати кришку, а вона прибита цвяхами. Про маленького актора згадали уже опісля закінчення шоу. Рекорд низькорослості належить жінці голландського походження Полін Мастерс. Вона народилася у 1876 році і мала зріст 30 сантиметрів. За дев’ять років вона підросла до 55 сантиметрів. Померла Полін у 19 років від запалення легенів, коли її ріст був 61 см. Ще однин відомий карлик – Джефрі Хадсон. Він народився у 1619 році в Англії і служив при дворі короля Карла І. Коли його зріст у восьмирічному віці ледь досягав 37 сантиметрів, цього хлопчика-мізинчика подали королю на обід у величезному пирогові. А ще Джері відомий завдяки дуелі з індиком, який поцупив його обід. Птах був значно вищий і важчий за хлопчика, але він зумів здолати супротивника, а потім і з’їсти його.

Марина ДАНИЛЮК,

Рівне.