Вірить у кохання

Ще із ранньої юності хлопець чітко усвідомлював конкретну різницю між коханням і сексом. Він був переконаний, що займатися сексом з дівчатами, які тільки потрапляють під руку, — це щось тваринне, бо не керується піднесеним, світлим і святим почуттям. І тільки справжня людина гідна великого кохання.
Артем завжди вірив у кохання, що викликало у його ровесників скептичні посмішки і глузування. Хлопець чекав, шукав, як тепер, вважає, був наївним, але вже нічого змінити не може та й не хоче. Незважаючи на аморальність, що постійно його оточувала, він зберіг честь і висоту помислів та почуттів.
Це у майбутньому вилилося у непередбачувані наслідки. Артему уже двадцять три роки, а він самотній. Досі не тільки не відчув на дотик очікуваного великого і палкого кохання, а навіть не бачив дівчини у постелі.
А скільки промайнуло безсонних ночей і романтичних мрій про кохання, любу обраницю — красиву, ніжну, добру. Але все розвіялося, немов пороша у снігову хурделицю. І інколи стає боляче, що помирають високі помисли. Нестерпно боляче, коли гине, безслідно зникає частинка власної душі, так і не знайшовши місця у цьому лицемірному і химерному світі, серед розгулу аморальності, похабщини, вульгаризму і розпусти.
Спроможний Артем нині чинити добро лише рідним, а ще своїм папугам, яких він безмежно любить і проводить із ними вільний час. А з боку сучасних дівчат він бачив тільки обман, модні побрехеньки, егоїзм, зраду і розтління. Його чисті і світлі почуття неодноразово були потоптані. Але він безмежно дивується, коли бачить, як дівчата бездумно закохуються у стовідсоткових падлюк. І він більше ніж переконаний, що це не любов, а подвійна гра, лицемірство вищого гатунку і з цього нічого доброго не народиться ні в прямому, ні в переносному розумінні.
Артем спроможний спостерігати, але не може сприйняти душею сурогат сучасного способу життя молоді. Важко йому усвідомити, що любов навчилася продаватися і робить це з великим задоволенням. Хлопці і дівчата, у яких ще материнське молоко на губах не обсохло, живуть погонею за ілюзіями: задоволенням тваринних інстинктів, грошима, власними необгрунтованими амбіціями. А цей диявол прожерливий, ненаситний і вимагає все більшого. І біг по колу продовжується, внаслідок цього життя, перетворене у бездумну погоню за міражами, марнується, безслідно зникають у безодні найкращі дні і роки юності. Як вважає Артем, про це повідав народу Ісус Христос ще понад дві тисячі років тому.
Як же так, чому все найкраще і світле тоне у пропаганді наживи і розтління? Зло універсальне, воно часто підкрадається під маскою легкого вибору. Добро ж завжди вимагає праці, самовідданості, подолання перешкод, вирішення проблем. Не раз думав Артем: сучасне суспільство все більше стає цинічним, підступним і майже злочинним, врешті, чим саме себе й карає. Ось звідки беруться зруйновані долі, розбиті серця, вщент понівечені почуття. Коли кохання принижується до рівня плінтуса, то людина втрачає найголовніше, найсвітліше, а потім і душу запродає дияволу.
Боляче жити самотньому Артему у цьому світі. У місті ввечері вулиці заповнюються дівчатами, часто п’яними й обкуреними, котрі тиняються у пошуках “спонсора”. Чимало із них уже фактично повії, але ж багато їх ще школярки. У Артема серце болить за них. Адже, розмінявши кохання на сурогат, вони вже ніколи не будуть щасливі як дружини і навіть як матері.
Артем впевнений, що у житті є багато хорошого і світлого. Але як він зможе бути щасливим, існуючи в такому оточенні: без кохання, без дружби, без високоморальності, без Бога. Може, комусь і добре в такому світі, але Артем почувається нещасним, бо поруч гине стільки душ, а перед очима владарює бруд і зло. Може, все відбуваться тому, що ми розучилися відчувати чужий біль, доки нас особисто він не торкнеться?
Приходить Артем додому — а там порожнеча, вмикає телевізор і бачить чергове примітивне шоу, безмежний потік політичного торохтіння і неприкритої брехні, за вікном — дикий регіт і матюки п’яної компанії...
І все ж Артем вірить, що в світі є люди, які його колись зрозуміють. А ще впевнений, що кохання — це щастя, а не тваринний інстинкт. Колись настане день і він скаже: “Я люблю по-справжньому!” І хлопець не самотній у своєму бажанні. Адже люди в усі віки вірили у кохання, вірили, що обов’язково знайдуть своє щастя.
Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Рівне.