Рівне:

Створення та просування сайтів

12 липня християни відзначають апостолів Петра і Павла

Головна / історія / археологія - релігія / Актуально 12-лип, 2023, 09:109 swet 533
Згідно з церковним календарем, день Петра і Павла відзначають 12 липня, напередодні свята закінчується Петрівський (Апостольський) піст. А вже з 2024 року українці святкуватимуть День Петра і Павла 29 червня – разом з християнами західного обряду. Свято почали відзначати в один день вже в перші століття християнства. Адже ці великі апостоли - обидва прийняли мученицьку смерть за свою віру. Петра розіп'яли, а Павлу відрубали голову за його проповіді. Біблія учить не поклонятися людям, бо і апостоли це люди, а лише одному Живому Богу, але їхнє життєве служіння у розповсюдженні Християнства ціною свого життя дуже велике і заслуговує на увагу.
Про шанування цих апостолів у народі і говорить поширення по усьому світу їх імен. Скажімо, нема зараз таких імен як Ірод, ( хоча була ціла династія царів Іродів), Варрава, Єзавель, Іуда. Справжнє ім’я Петра — Симон бар-Йони (тобто син Йони). Брат Симона — Андрій став першим учнем Ісуса. Ісус одразу виділив Симона з-поміж Своїх послідовників:
„Ісус же, глянувши на нього, сказав: «Ти -Симон, син Йони, ти зватимешся Кифа», – що у перекладі означає: Петро (Скеля)“ (Йоана 1:42). Петро і Павло були різними, але однаково ревними служителями Богу.
Поривчастий темперамент поєднувався в Петрі з боязкістю. Він був більше за інших учнів прив’язаний до Ісуса, і ця любов допомагала перемагати властиву йому легкодухість. Ісус вирізняє його як одного з трьох наближених учнів, беручи зі собою Петра, Якова та Івана на високу гору, яку часто ототожнюють з горою Фавор, де відбулося Преображення, і в Гетсиманію, а ще раніше до будинку Яіра, де воскресить щойно померлу доньку господаря.
Христос готував для Петра особливу роль:
“На вашу ж думку”, – до них каже, – “хто я?” Озвався Симон Петро і заявляє: “Ти – Христос, Син Бога Живого!” У відповідь Ісус сказав до нього: “Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро скеля, і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв’яжеш, те буде зв’язане на небі; і те, що ти на землі розв’яжеш, те буде розв’язане й на небі.”“ (Матея 16:15-19).
Під час Тайної вечері, Петро у пориві обіцяв вірність до кінця:
“Господи”, – сказав Петро до нього, – “з тобою я готовий піти й у тюрму, й на смерть.” А Ісус мовив: “Кажу тобі, Петре, не заспіває нині півень, як ти тричі відречешся, мовляв, мене не знаєш.” (Луки 22:33-34).
Провіщення відречення, як і опис його здійснення, міститься у всіх чотирьох Євангеліях. Розповіді Євангелістів у цьому епізоді вражають дивовижною схожістю. Є думка, що сам Петро вимагав зафіксувати той факт. Ще й так, щоб це глибоко запало всім у серця. Від глибокого відчаю і радикального кроку Петра порятували Ісуса, які він сказав незадовго до цих подій:
„О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів.”“ (Луки 22:31-32).
Христос не покинув свого апостола з тягарем на серці. Після Свого Воскресіння Він з’явився апостолам біля моря Тиверіадського. Під час цієї зустрічі Ісус запитав Петра:
„Коли ж поснідали, каже Ісус до Симона Петра: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?» – «Так, Господи, – відрікає той йому, – ти знаєш, що люблю тебе.» Тож мовить йому: «Паси мої ягнята!»
І знову, вдруге каже до нього: «Симоне Йонин! Чи любиш мене?» «Так, Господи, – відвічає йому, – ти знаєш, що люблю тебе.» І мовить йому: «Паси мої вівці!»
І втретє йому каже: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене?» І засмутився Петро, що аж утретє його питає: «Чи любиш мене», – то й каже йому: «Господи, ти все знаєш, ти знаєш, що тебе люблю!» І каже йому Ісус: «Паси мої вівці! “ (Йоана 21:15-17).
Вважається, що цією відповіддю Петро звільнився від гріха свого відступництва. Після цього не було жодного випадку, коли б він проявив слабкість, адже саме три рази Петро свідомо відрікся від Христа.
Останні роки свого життя Петро провів у Римі к самому серці на той час великого відступництва і язичництва. Хоча невідомо, коли він туди прибув. Та до нас дійшло одне із послань Петра, яке було відправлене ним з Риму. Саме у Римі його арештували. Його стратили у Римі в 64 за імператора Нерона.
Апостол побажав, щоб його розіп’яли вниз головою, оскільки вважав себе недостойним померти так само, як помер на хресті Учитель. На місці страти апостола побудований храм Петра.
 З формальної точки зору Павло не був апостолом — він жодного разу не зустрічався з Христом під час його земного життя. Він увірував у Христа вже після Вознесіння Господа.
Павло (до навернення у християнство його звали Савлом) був фарисеєм і лютим гонителем перших християн. Він згадується в Діяннях Апостолів у сцені побиття першого християнського мученика Стефана. На той момент Павло був занадто молодий для участі в екзекуції і просто перебував на місці скоєння злочину, похваляв дії, хто катував Стефана та стеріг їх речі. 
Ісус явився йому в сліпучому світлі, коли Павло прямував з листами у Дамаск, щоб схопити і розправитися з тими, хто прославляв ім’я Господа.
„Коли ж він був у дорозі й наближався до Дамаску, зненацька засяяло навкруг нього світло з неба, і він, упавши на землю, почув голос, що говорив до нього: «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?» Він запитав: «Хто ти, Господи?» А той: «Я – Ісус, що його ти переслідуєш. Встань же, та йди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити.»“ (Діяння 9:3-6).
Відомо про 14 послань Павла, які увійшли до Нового Заповіту. В них він навертав людей у християнство.
Та найбільшу популярність Павло отримав завдяки своїй оді любові в Першому посланні до коринтян. За це Павла називають „апостолом любові“.
„ Перевага любови
Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний.
    Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би – ніщо.
    І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи.
    Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається,
    не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла;
    не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою;
    все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
    Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне.
    Бо знаємо частинно й частинно пророкуємо.
    Коли настане досконале, недосконале зникне.
    Коли я був дитиною, говорив як дитина, думав як дитина, міркував як дитина. Коли ж я став мужем, покинув те, що дитяче.
    Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний.
    Тепер же зостаються: віра, надія, любов – цих троє; але найбільша з них – любов.“
(1 Коринтян 13).
Прославляючи їх в один день, Церква, здається, хоче нагадати нам про різноманітність людських характерів і шляхів, що ведуть до Бога. Обох апостолів називають первоверховними, але і першість у них зовсім не однакова. Петро був одним з найближчих учнів Христа при Його земному житті, а Павло взагалі не мав ніякого відношення до євангельських подій. Він почав проповідувати набагато пізніше, і навіть не був «офіційно затверджений» в ролі одного з дванадцяти апостолів. І все-таки ми можемо порівняти в найзагальніших рисах ці дві долі.
Симон, пізніше прозваний Петром, як і його брат Андрій, був простим галілейським рибалкою. Галілея була найдальшою від Єрусалиму областю Палестини, там проживало чимало язичників. Столичні жителі ставилися над галилеянами зверхньо, як до провінціалів. Ті навіть говорили з помітним акцентом, за яким Петра одного разу впізнали у дворі первосвященика. А рибалка – найпростіша і невибаглива професія. Ловили рибу на Галілейському озері в основному вночі, так що рибалка не завжди встигав виспатися, він пропах рибним запахом, доходи у нього були надто непередбачувані, все залежало від успіху. Загалом, життя галилейських рибалок було не дуже завидним, і, можливо, саме тому Симон та Андрій, ледь почувши запрошення мандрівного Проповідника: «Ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей», відразу послухалися Його, кинули навіть сіті, які після кожного лову належало чистити і лагодити. І так стали першими покликаними апостолами.
Павло, чи, точніше, Савл (як називався він перш навернення до Христа), навпаки, був з тодішньої еліти. Народився він в елліністичному місті Тарсі, столиці провінції Кілікія, був з коліна Веніяминового, як і цар Саул, на честь якого його назвали. Одночасно він за народженням був римським громадянином – рідкісний для провінціалів привілей, що давав йому безліч особливих прав (наприклад, вимагати суду особисто в імператора, чим він згодом й скористався, щоб потрапити в Рим за казенний рахунок). Paulus, тобто «малий», адже це римське ім’я – ймовірно, воно було у нього з самого початку, але тільки після навернення до християнства він став використовувати його замість колишнього імені Савл. У нього була на той час найкраща освіта. Освіту він здобув у Єрусалимі, у авторитетного богослова того часу Гамалиїла. Савл належав до числа фарисеїв – ревнителів Закону, які прагнули в точності виконати всі його вимоги і всі «передання старших». Хоча Христос викривав фарисеїв, але ми знаємо кілька прикладів, коли саме фарисеї ставали Його відданими учнями, так що Савл-Павло був у цьому не самотній.
А ось в характері у Симона і Савла було чимало спільного. Вивчившись у Гамалиїла, Павло не просто занурився в тлумачення Мойсеєвого Закону. Ні, йому треба було застосовувати і навіть насаджувати цей Закон на практиці – а найбільш відповідною областю застосування йому здалася боротьба з нещодавно виниклою «єрессю», прихильники якої розповідали про якогось воскреслого Ісуса і про те, що віра в Нього куди важливіша справ Закону! Такого Савл знести не міг. Коли за подібну проповідь побивали камінням диякона Стефана, він усього лише вартував одяг побиваючих, але скоро запопадливий юнак сам виступив у дорогу, щоб покарати невірних в Дамаску. Саме на цьому шляху відбулась зустріч, що назавжди змінила його життя.
А Симон, з самого початку був учнем Христа? Він такий же полум’яний і нетерплячий. Ось Христос наказує йому, ще рибалці, а не апостолу, заново закинути сіті після безуспішного нічного лову – і він кориться, а коли сіть приносить надзвичайний улов, каже Учителю: «Відійди від мене, Господи! Бо я грішна людина »(Лк. 5: 8). Настільки гостро відчував він свою негідність і свою нечистоту… Зате пізніше, побачивши Спасителя що йде по воді, він, навпаки, відразу просить: «… Повели мені прийти до Тебе по воді» (Мф. 14: 28). Так, потім він засумнівався і почав тонути, але решта апостолів навіть спробувати не зважилися! Коли поруч із Симоном відбувається диво, він негайно повинен відреагувати на нього, все для нього здійснюється тут і зараз. І не випадково саме він без коливань вимовляє своє віросповідання, ще задовго до Воскресіння Христового: «Ти – Христос, Син Бога Живого» (Мф. 16: 16). Але ж навіть Іоанн Хреститель посилав до Христа учнів із запитанням, чи Він то був насправді … Петро не сумнівається, і у відповідь на ці слова Христос і називає його каменем, на якому Він збудує Свою Церкву. Арамійське і грецьке слово для позначення скелі, відповідно Кифа і Петро, стають новими іменами Симона.
У житті кожного з них був переломний момент, який зробив їх тим, ким вони стали. Савлу з’явився по дорозі в Дамаск Воскреслий Христос і запитав його: «Савле, Савле! Що ти Мене переслідуєш?» (Діян. 9: 4). З цього моменту в його житті змінилося все – точніше, його власним це життя вже не було, воно було присвячене проповіді Того, Кого він перше гнав. Апостол Павло ( він же Савл) після зустрічі з Христом стає від ревного гонителя християн на ревного служителя Богу. Його ще називають апостолом язичників.
Савло, іще дишачи погрозами та вбивством на Господніх учнів, прийшов до архиєрея 2. і просив у нього листів у Дамаск до синагог, щоб, коли найде яких чоловіків та жінок, що тримаються цього визнання, привести їх зв’язаними в Єрусалим. 3. Коли ж він був у дорозі й наближався до Дамаску, зненацька засяяло навкруг нього світло з неба, а він, упавши на землю, почув голос, що говорив до нього: – Савле, Савле! Чого мене гониш? Він спитав: – Хто ти, Господи? Той сказав: – Я Ісус, якого ти переслідуєш. Встань, іди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити. Мужі, що йшли з ним, стояли онімілі з дива, бо вони чули голос, але не бачили нікого. 8. Встав Савло з землі і, хоч очі його були відкриті, він нічого не бачив. Взяли вони його за руку і ввели у Дамаск. 9. Був він там три дні невидючим; не їв і не пив нічого. Був же у Дамаску один учень, на ім’я Ананія. Господь сказав до нього у видінні: – Ананіє! Той озвався:
– Ось я, Господи. Господь сказав до нього:  – Встань та йди на вулицю, що зветься Простою, і шукай у домі Юди тарсянина на ім’я Савло: он він молиться. 
І бачив Савло у видінні чоловіка, на ім’я Ананія, який увійшов і поклав на нього руки, щоб він прозрів. Ананія відповів: – Господи, чув я від багатьох про того чоловіка, скільки зла він учинив твоїм святим у Єрусалимі. 14. Та й тут він має владу від архиєреїв в’язати всіх, що взивають твоє ім’я.
Але Господь сказав до нього: – Іди, бо він для мене вибране знаряддя, щоб нести моє ім’я перед поган, царів і синів Ізраїля. 16. Я бо йому покажу, скільки він має терпіти за моє ім’я. Відійшов Ананія і, увійшовши в дім та поклавши на Савла руки, мовив: – Савле, брате! Господь послав мене, Ісус, що з’явився тобі в дорозі, якою ти йшов, щоб ти прозрів знову і сповнився Святим Духом. І вмить немов луска з очей у нього впала, і він прозрів, і встав, і був хрищений. 19. Прийняв потім поживу і покріпився.»
«Куди більше в працях, куди більше в тюрмах, під ударами надмірно, у смертельних небезпеках часто. 24. Від юдеїв я прийняв п’ять раз по сорок (ударів) без одного; 25. тричі киями мене бито, раз каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; день і ніч перебув я у безодні. 26. У подорожах часто, у річкових небезпеках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках від братів неправдивих; 27. у праці та втомі, в недосипаннях часто, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі!»
А для Петра таким моментом стало, навпаки, зречення. Напередодні розп’яття він обіцяв Христу, що і під страхом смерті не залишить Його, але Христос відповів: «… У цю ніч, перше ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене» (Мф. 26: 34). Можливо, якби до нього тут же приступили кати, він мужньо пішов би на страту, але попереду була довга ніч, повна страхів та невідомості … І Петро якось непомітно відрікся від Христа, по буденному, сам того не помітивши – аж досамого півнячого крику. На власному прикладі перший з апостолів побачив, як легко можна стати останнім. І тільки після покаянних сліз Петра пролунали звернені до нього слова Спасителя: «… Паси овець Моїх» (Ін. 21: 17). Але перш Він задав йому дуже просте питання: «Чи любиш ти Мене?» Запитав його тричі, так що Петро навіть засмутився, але після ночі з півнем це було не зайвим: тричі відрікся тричі сповідав свою любов.
А що за цю любов доведеться платити спокоєм і комфортом, обидва вони, і Петро, і Павло, прекрасно знали. Відразу ж після сповідання Петром своєї любові Ісус пророкує про його смерть: «руки простягнеш, і інший підпереже тебе і поведе, куди не хочеш» (Ін. 21: 18) Мученицька смерть була свого роду умовою апостольства, і як не розуміти це було Петру, що бачив розп’яття Учителя, і як не розуміти Павлу, який сам колись мучив християн! Обидва були страчені в Римі в шістдесяті роки від Р. Х., ще навіть раніше, ніж була закінчена остання книга Нового Завіту.
Про їх проповіді розповідає книга Діянь. З самого початку благовістя було звернене перш за все «до овечок загинулих дому Ізраїлевого», і Петру знадобилося чудове видіння, щоб переконатися: язичників Бог точно так само закликає до віри, як і іудеїв. Тим не менше він в основному проповідував своїм побратимам по вірі, та й важко, мабуть, було простому Галілейському рибалці звертатися до іншомовної і іновірською аудиторії. Зате це добре виходило в освіченого Павла, який і сказав: «… мені припоручена Євангелія для необрізаних, як Петрові для обрізаних…» (Гал. 2: 7).
Взагалі, відмінностей між ними досить багато. Наприклад, Петро ще до зустрічі з Христом був одружений, а Павло вирішив завжди залишатися неодруженим, щоб сімейні справи не заважали його головному покликанню. Втім, і про Петра сам Павло говорив, що дружина була його супутницею (див. 1 Кор. 9: 5), значить, сімейне життя не обов’язково повинно бути перешкодою місіонерства.
Порівнювати двох апостолів, які згодом були названі первоверховними, можна довго й докладно, зазначаючи спільне і особливе в житті кожного з них. Але найкраще дати слово їм самим, щоб вони сказали нам, таке що це – бути першими серед апостолів.
Петро: «Тож благаю між вами пресвітерів, співпресвітер та свідок Христових страждань, співучасник слави, що повинна з’явитись: пасіть стадо Боже, що у вас, наглядайте не з примусу, але добровільно по-Божому, не для брудної наживи, а ревно, не пануйте над спадком Божим, але будьте для стада за взір. А коли Архипастир з’явиться, то одержите ви нев’янучого вінка слави.» (1 Петро. 5: 1-4).
Згідно з церковним переказом, Павло був страчений у Римі в один день із Петром. Його обезголовили.
Знаючи, що римляни готують його страту Павло пише Тимофію: 2 Тимофію 4:7–8: «Я звершив добрий подвиг, свій біг закінчив, віру зберіг. А тепер приготовлено мені вінець праведності, який того дня дасть мені Господь, справедливий Суддя, і не лише мені, а й усім, хто полюбив Його прихід».
"Ти Петро, тобто камінь (за вірою своєю); і на цьому камені (на такій вірі, що Я – Син Божий) Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її.
«Бо слово Бога живе і діяльне, воно гостріше від усякого меча обосічного та проникає настільки глибоко, що розділяє душу й дух, суглоби й кістковий мозок, і спроможне розпізнавати думки та наміри сердечні. І немає тварі, яка б сховалася від Нього, але все оголене й повністю відкрите перед очима Його. Йому дамо звіт!»
Що ж сказати про це? Якщо Бог за нас, то хто проти нас? Той, Який Сина Свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, як з Ним не дарує і нам всього?… Хто відлучить нас від любови Божої: скорбота, чи утиски, чи гоніння, чи голод, чи нагота, або небезпека, чи меч?… Але все це переборюємо силою Того, Хто полюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні початки, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ані інше якась твар не зможе відлучити нас від любови Божої, що в Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим. 8:31-39).
Павло: «…Я обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племени Веніяминового, єврей із євреїв, фарисей за Законом. Через горливість я був переслідував Церкву, бувши невинний, щодо правди в Законі. Але те, що для мене було за надбання, те ради Христа я за втрату вважав. Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа…» (Флп. 3: 5-8, 12).

Апостол Павел: Чудо на пути в Дамаск. ИСТОРИЧЕСКИЙ ФИЛЬМ по книге ДЕЯНИЯ СВЯТЫХ АПОСТОЛОВ. - YouTube

Світлана Коток, викладач історії релігій народів світу.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору