Рівне:

Створення та просування сайтів

Батько для безпритульної малечі

Головна 09-жов, 2008, 12:019 prov 1 318
Батько для безпритульної малечі


Рівненський притулок для неповнолітніх нещодавно відсвяткував десяту річницю від дня створення. Без зайвого пафосу можна стверджувати, що цей заклад – один із кращих в Україні. Таку високу оцінку йому дали і столичні відвідувачі, і закордонні гості, і його мешканці. Велика заслуга у цьому директора притулку Миколи Паліюка, який став справжнім батьком для безпритульної малечі.
Рівненський притулок для неповнолітніх був створений у вересні 1998 року на базі одного з дитячих садочків міста. За десять років роботи заклад зігрів не одне дитяче серце, повернув у сім’ю не одну дитину. Тут перебувають діти, які заблукали, жебракують, бродяжать, покидають навчальні заклади чи сім’ї, діти-сироти та соціальні сироти (коли батьки позбавлені батьківських прав), діти, у яких батьки померли чи загинули.
Микола Паліюк очолив рівненський притулок для неповнолітніх після 33 років служби в системі МВС. Відразу відчув, що його вихванці — надзвичайно вразливі і знедолені діти.
— Оскільки я сам батько, я розумів, що до цих дітей потрібно ставитись по-батьківськи, — говорить Микола Паліюк, — адже вони, як ніхто інший, відчувають фальш і не вибачають її.
Нині притулок може прийняти 50 осіб. Кримінальна служба та відділи служби у справах неповнолітніх привозять у заклад дітей від 3 до 18 років, тут вони можуть перебувати до трьох місяців. Дітей привозять із вокзалів, горищ, підвалів, теплотраси. Зараз у притулку перебуває 40 дітей. Це діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування. Більшість з них ще зовсім маленькі, вони знають лише те, що хочуть до мами, в той час як старші усвідомлюють, що розраховувати в житті потрібно лише на себе.
— Основне завдання, яке лягає на плечі працівників притулку, це влаштування подальшої долі дитини, — розповідає Микола Паліюк, — дітей-сиріт до семи років намагаємося віддати на усиновлення, опіку чи у прийомну сім’ю. Старшим оформляємо документи у інтернатні установи. Варто зазначити, що діти, які потрапляють до нас, мають проблеми із психічним здоров’ям: вони знервовані, розчаровані, деяких охоплює відчай. Тому їм дуже необхідна турбота, родинне тепло, доброзичлива атмосфера. У нашому притулку ми створили сімейну ауру та затишок. Були навіть випадки, що діти втікали з інтернатів і поверталися до нас...
Так, нещодавно до закладу потрапила 12-річна дівчинка з Дубенщини. Мати її побила так, що дівчинка пішла з дому. Ночувала на горищі. Врешті, прийшовши до школи, сіла на порозі й відмовилася повертатися додому. На щастя, у ситуацію втрутилися вчителі, які допомогли дитині влаштуватися у притулок.
За словами Миколи Паліюка, однією з причин соціального сирітства сьогодні є саме незадовільні умови існування сімей.
— З одного боку, батьки не мають змоги працювати та отримувати нормальну заробітну плату. Відповідно, на зароблені кошти утримувати дітей. У той же час держава запровадила широкі дороги для таких сімей. І тепер такі люди фактично паразитують на державі і не хочуть працювати, — зауважив пан Паліюк. — Тобто, замість того, щоб стимулювати людей до заробітку, держава перетворює їх на паразитів. Відповідно, діти стають лише інструментом. І це велике горе. Вдумайтесь, в Україні 123 тисячі дітей-сиріт, і лише 5 відсотків із них — справжні сироти, решта ж стали сиротами через те, що батьків суд позбавив батьківських прав або вони самі відмовились від дитини. Це справжній злочин – кидати дітей!
— Радію усім серцем, що наші вихованці стають студентами вищих навчальних закладів, більше двадцяти дітей навчаються у професійно-технічних училищах, а 35 взяли у сім’ї небайдужі люди, які стали для малечі турботливими батьками. Наші діти виростають нормальними людьми і стають на ноги. Це – справжня перемога. Адже ми будуємо Україну знизу – піклуючись про її маленьких громадян. А найбільше, що радує мене як керівника, це те, що наші діти не потрапляють у місця позбавлення волі. Адже до створення притулку у місті дитяча злочинність була на 33 відсотки вищою. Без сумніву, неабияка заслуга у цьому не лише прекрасних педагогів, нянь, медсестер, які роблять усе для того, щоб у закладі панувала тепла, дружня та сімейна атмосфера. Посильну допомогу притулку надають і його шефи – співробітники УМВС України в Рівненській області. Нам разом вдалося зробити так, щоб український міліціонер був другом дитини.
Кожен хлопець, який перебуває в Рівненському притулку для неповнолітніх, за словами директора цього закладу, колишнього офіцера міліції Миколи Паліюка, мріє в дорослому житті стати офіцером. Одна з причин цього, на його думку, — часте спілкування з військовими та правоохоронцями, які регулярно з подарунками навідуються в цей заклад.

Людмила Світлична,
Рівне.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору