Одеса – місто навиворіт

ПІДЗЕМНІ ЛАБІРИНТИ

Що ж таке катакомби? Як і чому вони виникли? Наші екскурсоводи розповіли, що одеські катакомби – це уже традиційна назва підземних лабіринтів, що знаходяться під самою Одесою та її околицями. Весь той черепашник, з якого побудоване наземне місто, добували в катакомбах. Таким чином, виходить, що Одеса – місто, вивернуте навиворіт.



Причому місту наземному не вдалося стати більшим за місто підземне, яке простяглося далеко за межі Одеси. До Жовтневої революції черепашник добував будь-хто і будь-де. Прямо під містом створювалися чисельні шахти-каменоломні, які часто перетиналися одна з іншою і згодом виник величезний підземний лабіринт. Тобто катакомби – це штучні підземні пустоти. Але вже в середині 19 століття одесити зрозуміли всю небезпеку хаотичного і безсистемного видобування каменю – у місті відбувалися провали грунту. Навіть ходили перекази про те, як серед білого дня з вулиць зникали звичайні перехожі. Мовляв, провалювалися у шахти.

ОДЕСЬКІ КАТАКОМБИ – НАЙБІЛЬШІ

Одеські катакомби справді дуже великі, їх масштаб перевищує паризькі лабіринти і навіть знамениті підземелля Рима. Одеські катакомби найвідоміші у світі не лише за своїми заплутаними лабіринтами, але й за протяжністю, яка, до речі, становить понад дві з половиною тисячі кілометрів! Щоб ви уявили їхню величину, порівняємо: протяжність римських катакомб – триста кілометрів, а паризьких – п’ятсот. До сьогодні навіть карта одеських катакомб остаточно не складена – на мапу нанесено не більше третини підземних коридорів. Тому у цьому підземному лабіринті потрібно бути вкрай обережними і не відриватися від групи, адже не туди повернув, трішки пройшов і знову повернув – вважай заблукав. Як розповіли наші екскурсоводи, місцевим рятувальникам не одноразово доводилося проводити пошукові роботи і повертати на світ білий неуважних мандрівників. Найдовше шукали людину чотири дні. А одна пошукова кампанія, на жаль, не дала позитивних результатів: загубленого в катакомбах знайти все-таки не вдалося. І тепер саме тому, аби уникнути таких прикрих випадків, коли губляться не лише новачки, а й місцеві жителі, а серед них і діти, вхід у підземелля закрили.

У ПОШУКАХ „ТИТАНІКА”

А ще Одеські катакомби мають свій фольклор, вони оповиті багатьма легендами. Одна із них оповідає про золоту модель корабля, яку зробив один одеський капітан і заховав її в катакомбах. Він ішов на війну і вирішив на цей час надійно сховати свій скарб. Проте з війни моряк не повернувся, а дорогоцінний корабель і до сьогодні ніхто не зміг знайти. Інший переказ дещо схожий із першим. Місцеві жителі кажуть, що один із їхніх земляків брав участь у порятунку пасажирів сумнозвісного „Титаніка”. На знак вдячності йому подарували сувенір – золотий лайнер, звичайно, у значно зменшеному вигляді. І знову ж моряк заховав цінний подарунок у катакомбах, сам з війни не повернувся, а золотий „Титанік” і по сьогодні залишається ціллю багатьох пошуковців. Крім легенд, „катакомбісти” також вірять у різні прикмети. Одна із них застерігає: ні в якому разі не можна виносити на зовні те, що знаходиш у катакомбах. Адже все, що знаходиться у підземеллі, належить богу Буту. Але все ж таки якщо наважився взяти собі щось на згадку, обов’язково маєш залишити щось взамін. Інакше бог підземелля помститься. Наші екскурсоводи цілком серйозно розповіли, що знають не одну історію, коли в тих, хто виносив речі із катакомб, починалися великі неприємності. Але варто було повернути на місце підземні трофеї, як життя поверталося у звичну колію.

ПАРТИЗАНСЬКИЙ ШТАБ

В часи Великої Вітчизняної війни катакомби стали надійним сховком для партизанів. І не лише сховком, а місцем проживання для цілих партизанських загонів. Нині поблизу Одеси в селі Нерубайському створений меморіальний комплекс і підземний Музей партизанської слави. Саме у цій місцині ми і побували. Уявіть! Партизани не виходили на світ білий по кілька місяців! Під час екскурсії ми побачили, як жили ці люди, чим займалися, з чого їли, де спали і відпочивали. Вражає: норма харчів партизанів у найгірші часи була такою – 100 грамів чорного хліба і 50 грамів цукру. Під землею партизани мали багато обжитих „кімнат”. Була у них і своя баня. Так, коли вони збиралися виходити „в люди”, вони ретельно милися і прали одяг, оскільки запах сирості відразу видавав жителів підземелля. Температура у катакомбах незмінна у будь-а с.ку пору року – близько 14 градусів тепла за Цельсієм.



Такі несприятливі умови призводили до того, що практично у всіх партизан були хронічні хвороби: бронхіт, пневмонія, нежить. До речі, жили у воєнний час у катакомбах не лише чоловіки, а й жінки та діти. Поміж, тим вольностей собі не дозволяли – всі спали окремо: під землею були оснащені чоловіча і жіноча спальні. З великих каменів викладали нари, їх устеляли очеретом, який не всотує у себе вологу, – ось так і спали. Залишки таких підстилок збереглися і до нашого часу. Де-не-де у стіни вбиті цвяхи, які слугували як гачки для одягу. А ще у жіночій частині зберігся дамський туалетний столик та почорніле від старості та вологи дзеркало. Виявляється, навіть у такий важкий час жінки не забували піклуватися про свій зовнішній вигляд. Не байдикували під землею і дітлахи – вони продовжували навчання. Так, в одній із „кімнат” ми побачили обладнаний для навчання клас – з партами і стільцями. Щоправда, всі вони зроблені із каменю. Навряд чи така гнітюча обстановка, коли з усіх сторін давлять стіни печери, а вогник свічки освітлює тільки клаптик простору, сприяла навчальному процесу. Зв’язок із зовнішнім світом партизани підтримували кількома способами. Один із них – завдяки колодязям, які були у дворах одеситів. Їжу, записки клали у відра і спускали у безодню колодязя, а під землею уже чекали партизани і забирали передачу. Також жителі лабіринтів мали й інші, більш сучасні, засоби зв’язку, як-от телефон. Очевидно, саме цей хоч і малий зв’язок зі світом та відчуття обов’язку перед земляками та Батьківщиною підтримували дух партизанів у холодних, темних та вологих катакомбах, які нині бережуть пам’ять про героїзм цих людей.

Марина ДАНИЛЮК,

Одеса-Рівне.