ЇЖА, ВОДА І ДРОВА — ДЖЕРЕЛА РАДІАЦІЇ НА ПОЛІССІ

Начальник управління у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Рівненської обласної державної адміністрації Оксана Заліпська розвіяла всі мої стереотипні уявлення про жінку-керівника державної установи. Готуючись до розмови, уявляла собі зустріч із такою собі авторитарною залізною леді. Але в кабінеті мене чекала тендітна і мила, приємна у спілкуванні молода жінка. Поєднавши у собі педагогічний і інженерний фах, пані Оксана зуміла організувати роботу управління на принципах взаємодовіри і відповідальності. І вже за шість місяців її керівної роботи відбулися позитивні зміни в одній із чи не найскладніших галузей області.
– Пані Оксано, наскільки мені відомо, до призначення на посаду керівника управління у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Ви працювали у Києві. Чому вирішили змінити столицю на Рівне?
– Так, справді, я працювала виконавчим директором Національної скаутської організації “Пласт” у Києві. Коли мені запропонували очолити управління, я погодилась через кілька причин. По-перше, робота обіцяла бути дуже цікавою і різноманітною, передбачала спілкування із багатьма людьми, по-друге, дає змогу виконувати другу скаутську заповідь – допомагати іншим, по-третє, я народилась і виросла у Рівному, це – моя батьківщина.
– Ви лідер за характером?
– Так, як і більшість людей, народжених під знаком Стрільця. Маючи дві освіти – інженерну і педагогічну, я працювала в організаціях, де набула досвіду управлінських і організаторських навиків. Приймала участь в багатьох тренінгах. Фахові навички здобувала у Німеччині та Канаді через проекти міжнародного співробітництва.
В роботі я не прихильник диктаторських і командних методів. Ми всі є колективам, і кожен із нас усвідомлює, що працює на результат. Велику роль відіграло те, що я потрапила працювати в колектив справжніх професіоналів. За півроку мені не довелося жодного разу підвищити голос на підлеглого.
– Які були Ваші перші кроки на посаді керівника?
– Найбільше нарікань від населення було на якість безкоштовного харчування школярів у радіоактивно забруднених районах області. Тому, насамперед, взялися за вирішення цієї проблеми. На нашу думку, організаторів учнівського харчування доцільніше визначати на місцях. Тому ми передали програму харчування на виконання місцевих органів влади. Тим самим ми створили конкурентне середовище серед організаторів харчування і, відповідно, підвищили його якість. Адже раніше облспоживспілка була монополістом з виконання цієї програми і не мала стимулів до її покращення.
Я вважаю, що ми пішли правильним шляхом. В усіх постраждалих районах обласна державна адміністрація провела перевірку організації шкільного харчування. Головну увагу зосереджували на радіологічному захисті чорнобильців, тобто проводити харчування не заради харчування, а заради того, щоб постраждала дитина отримала екологічно чисті продукти.
– Яка нині ситуація з фінансуванням програми забезпечення чорнобильців житлом?
– Найбільш болючою проблемою в плані фінансування є програма забезпечення житлом постраждалих категорій населення. На черзі на отримання житла перебуває близько трьох тисяч сімей, а ми можемо забезпечити в рік лише 40 із них.
Вперше за багато років вдалося виділити кошти на будівництво житла у радіаційно забруднених районах. Дехто задає запитання, мовляв, навіщо там будувати, це ж депресивні райони? Я в свою чергу вважаю, що потрібно змінювати підходи до проблеми. Адже, незважаючи на забрудненість районів, там живуть люди. І треба їм створити гідні умови проживання. Варто зауважити, що основну дозу радіації люди отримують через вживання їжі, води та опалювання будинків дровами. Якщо нам вдасться здійснити програму газифікації, встановити артезіанські свердловини, забезпечити населення чистими продуктами харчування, то радіаційний ланцюг у цих районах буде розірваний. На жаль, нині область такої можливості не має. Але ми будемо працювати в цьому напрямку, щоб таки відшукати необхідні кошти.Наприклад, існує ряд соціальних виплат чорнобильцям, які є просто нелогічними. Доплата за харчування в забрудненій зоні становить 4 гривні, за роботу у забрудненій зоні – 2 гривні. Для окремої людини ці кошти досить мізерні, але для області це мільйони гривень, які можна було б направити на газифікацію, будівництво, контрзаходи у сільському господарстві. І тоді, можливо, зникло б із наших поліських земель тавро забруднених.
– Не менш болюче питання для чорнобильців – оздоровлення. Чи покращилась у цьому році ситуація із забезпеченням путівками постраждалого населення?
– Щодо оздоровлення, ми вважаємо суттєвим недоліком централізований розподіл путівок через міністерство. Такий підхід до проблеми призвів до неврахування специфіки захворювань населення регіону. Багато людей не змогли оздоровитись лише через те, що в область не надійшли путівки, які відповідають профілю їх захворювань. Загалом, у 2005 році оздоровилися лише 5 відсотків людей від потреби. Мають право на санаторно-курортне лікування 420 тисяч населення області, а оздоровилось лише 20 тисяч. Хоча приємно відзначити те, що цьогоріч відбулося збільшення кількості путівок для дорослих і матері та дитини.
Нині ми працюємо над питанням комп»ютерного обліку путівок, щоб не допустити зловживань при їх розподілі. Ми намагаємося, щоб діти-інваліди та діти-сироти стовідсотково оздоровлювалися щороку. Вдалося залучити для області додатково 500 дитячих путівок у санаторії Криму. Плануємо запровадити систему пропорційного розподілу путівок, враховуючи фактор забруднення території, на якій проживає постраждала людина.
Розмовляла Вікторія ЛЕВЧУК,
Рівне.