Батько трьох бандитів...

Зазвичай, люди звертаються в архів за необхідною інформацією. Ми ж — щоб привітати із професійним святом та познайомитися з роботою архівістів. Ні, не в обласний завітали ми, а так би мовити, в “провінційний” архів, себто в Здолбунівський районний архівний відділ.
Тут уже 36 років працює начальник відділу Тамара Семенюк, а допомагають їй провідний архівіст О. Климкович та архівіст О.Стецюк.
– Колектив невеличкий, зате дружній, завжди готовий допомогти нашим відвідувачам відшукати необхідний документ, – розповідає пані Тамара.
А заяв від громадян надходить чимало, до тисячі в рік, здебільшого соціально-правового характеру: заробітна плата, ліквідація підприємств.
– Відвідувачі різні бувають у нас, – розповідає жінка – Але є такі особливі, які запам»ятовуються. Минулого року, прочитавши якимось чином наші документи, в котрих ми подавали в область список німецьких солдатів, які померли в нашому місті (вони відбудовували залізничний вокзал і в Здолбунові стояли їхні бараки), до нас звернувся пан Майкл, громадянин США, який розшукував безвісти зниклих солдат на території України.
Іноді архівісту доводиться виконувати не тільки свої прямі обов»язки, а виступати у ролі екскурсовода. Так, пані Ольга не тільки надавала необхідні документи для інтернаціональної групи євреїв із Західної Європи, а й водила їх на єврейське кладовище. Вони приїздили, щоб зібрати всі ті крихти, що залишили по собі євреї, котрі проживали у Здолбунові.
– До речі, у місті був Будинок молитви для євреїв, це було при Польщі на вулиці Хендльовій (Торговій), – зауважує пані Тамара.
В архіві знаходиться чимало господарських книг 1944-47 років. Сьогодні, переглядаючи їх, розумієш, що в руках у тебе історія. Це важкий період створення колгоспів на Здолбунівщині. У книзі вказується глава сім»ї, члени сім»ї, писемність, земля, худоба, будівлі. Переписувалось усе, аби згодом все забрати.
Значна частина селян хоч мала власну землю, худобу, реманент, все ж люди були неписьменні і замість підпису у господарській книзі чи в заяві про вступ у колгосп ставили хрестик або ж просили когось підписатися, що теж вказувалось. Траплялось, напроти опису членів родини стояв запис “виселений”. Що означало: добровільно не віддав своє майно, забрали силою, а господар в Сибіру.
Із “Книги реєстрації трудового землекористування сіл УРСР 1947 року” дізнаємося, що жителі Здолбунова мали чималі наділи, однак розкидані по різних місцях, по прилеглих селах.
Судячи з цих же записів була в місті вулиця Леонтовича, Сковороди, Левицького і, звичайно ж, Сталіна. Тепер вони вже в історії.
Унікальний “Журнал вхідної і вихідної реєстрації нотаріальних дій” за 1939 рік. Записи про громадський стан людини вів нотаріус. У журналі вказувалось: “номер паспорту”, “приналежність до держави”, “віросповідання”, “рід праці”, “яке відношення до голови дому”.
Під час окупації фашисти акуратно вели облік не тільки постійних жителів району, а й осіб, які прибували у Здолбунів до родичів чи були проїздом, про що свідчить “Книга осіб, що тимчасово перебувають у Здолбунові. 1941 рік”.
Особливою гордістю колективу є виставка “Архівні документи свідчать”. Зібрані копії документів у цілому, є історією нашого міста. Подібна виставка – єдина в області. Серед представлених експонатів є метричне свідоцтво партизана-розвідника М. Приходька. Оголошення від бюро працевлаштування 1922 року про набір громадян на роботу до Франції на вугільні шахти, надруковане польською мовою.
Не тільки в наші дні, а й у далекому 1922 році в Здолбунові були черги за цукром. Його купували в крамниці пана Кехола, про що свідчить відповідний список.
Сталінська епоха не пройшла безслідно для Здолбунівщини. Про це свідчать документи. На зборах колгоспу ім. 31 річниці Великої Жовтневої Соціалістичної революції села Глупани 8 червня 1950 року заслухали виступаючих, які говорили: “Техніка не ремонтується, зерносушок не побудовано, тому що до колгоспу проникли класові ворожі елементи”. Хто ж вони? Тют Сава – рахівник з колгоспу, батько трьох бандитів та дві жінки – дружини засуджених радянською владою бандитів. Не важко зрозуміти, що бандити – це вояки УПА. І тому збори постановили їх виключити з колгоспу. Що було з цими людьми далі – не важко уявити.
Справжнім шедевром є лист селян Стеблівки до товариша Сталіна. Підтриманий зборами колгоспу “Перемога” 18 червня 1950 року. Виявляється, автором листа є рахівник Максимчук, який переймається загрозою миру через застосування ядерної зброї. “Добре ми знаємо, хто хоче війни. Це агресори, найпомітніші вороги людства”. А закінчується так: “Слава вождю, вчителю, другові трудящих усього світу. Слава товаришу Сталіну!”
Ще чимало документів, невідомих досі, лежать в архіві, чекаючи свого дослідника.
За весь період своєї роботи Т.Семенюк разом із колегами розібрали, впорядкували гори документів, часто вдихаючи пил, плісняву, працюючи з розірваними матеріалами, а подекуди з мотлохом. Однак пані Тамара набула таких енциклопедичних знань про Здолбунівщину, що їй міг би позаздрити будь-який історик. Зокрема, мало хто знає, а скоріше зовсім невідомо, що архів організувався 1 січня 1941 року, а очолила його Інна Коротка. У 1912 році прибутки міста становили 5715 рублів 59 копійок, видатки 5502 рублі 11 копійок, залишок 213 рублів 48 копійок. Керував Здолбуновом міський староста К. Рех, помічник Адольф-Федір Генріхович Бершан.
Сумлінно виконує і любить свою роботу цей жіночий колектив архівістів міста Здолбунова, знаючи, що їх праця просто потрібна людям. І це справді так. Особливо люди старшого покоління можуть це підтвердити, які найчастіше звертаються до архіву.
Валентина КУХАРЧУК,
Здолбунів.