Рівне:

Створення та просування сайтів

ІСТОРІЯ БЕЗ ПРОДОВЖЕННЯ

Таке життя 19-січ, 2006, 10:379 prov 1 284
Восковими сльозами ридала свічка, спалюючи останні спогади про тебе – твої листи, твій почерк, твої пристрасні слова, а в них – мій невимовний біль.
Ти клявся мені в коханні. А я не клялася – я просто кохала. Просто мовчки чекала тебе щодня. Ти – уже зрілий і досвідчений – шаленим вихором увірвався у моє юне і сповнене ідеалів життя. Новим і найвищим ідеалом, ба, навіть ідолом став ти. Адже – сама досконалість. Розумний, вродливий, енергійний і, здавалося, такий чесний… Навіть не вірилося, що ти – мій. Бо що знайшов у несміливій першокурсниці? Що привабило у полохливому дівчаті з зеленими очима того, за ким ридали довгоногі красуні?
Знаю, здається, здогадуюся… Тебе вабили мої щирість і безкорисливість, відкритість і безкінечна відданість, які можуть бути тільки у ще незіпсованої життєвим коловоротом маленької людини. Ти не відчував фальші, бо її не було. Закономірно, адже я не гналася за твоїми успіхами, кар»єрою, грошима. Я кохала тебе – чоловіка, людину, єдиного… Як метелик, бездумно летіла до твого світла… Грілася в твоїх обіймах і не здогадувалася, яким болючим вогнем незабаром пектимуть сліди твоїх пальців на моїх плечах. По-дитячому вірила, що щастя може тривати вічно, тому й не відчула, коли стрілки годинника почали відраховувати час до нашої розлуки.
А одного дня ти не прийшов. Не прийшов і через тиждень. Не зателефонував за місяць. Твій мобільний вперто не відповідав на мої дзвінки.
Ти одружився. Не зі мною. Після цього твоя кар»єра стрімко почала підніматися вгору. Закономірність чи наслідок? Схиляюся думати, що друге. Адже батько твоєї дружини – один із великих у нашому місті. Ти теж захотів величі… А маленькій людині у твоєму житті не залишилося місця. Головні ролі роздано іншим. Моя ж участь – бути стороннім глядачем.
Озираючись у минуле, з безнадією дивлюся у майбутнє. Без тебе… Та місто зводить свої вулиці в одну точку, щоб подарувати нову зустріч. Сухе й байдуже “Привіт” коле болючіше, аніж розлука. Можливо, це ілюзія зболеної душі, але здалося, що за маскою зовнішньої байдужості в очах спалахнула іскра.
Твій дзвінок тривожним криком вривається в мою ніч. Ти молиш про зустріч і знову говориш про кохання до маленької людини. Не скористатися можливістю ще раз розтанути в тобі, мені не під силу. Та крадене щастя не може бути довгим. Сірим димом у вікно стукає світанок. Він забирає тебе у мене. Ти мовчки зачиняєш двері. І я відчуваю, що це уже кінець, сумний фінал нашої казки… Все… Завіса впала. А мій улюблений актор пішов виконувати нові ролі на великій сцені.
Оксана НАГІРНА,
Рівне.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору