Вирок собі

Від тих, хто виніс вирок самому собі, відкинувши найдорожчу цінність — життя, з жахом відвертається суспільство. Їх не мають права ховати за християнським обрядом, поминати в церкві, навіть виділяти місце спочинку на загальному цвинтарі колись було не прийнято. Згідно з православним віровченням, така самозгублена душа автоматично втрачає право на рай. Що вже казати про близьких самогубців — відчуття провини, свідомої чи ні, яке завжди виникає під впливом смерті, тисяча гірких запитань, на які ніколи не буде відповіді, перешіптування знайомих за спиною...
Навіть якщо накласти на цю тему суворе табу мовчання, проблема не зникає. Коли я спробувала провести коротке опитування серед своїх знайомих, то іноді наражалась на нерозуміння. Отож, більшість опитаних (вік від 19 до 67 років) сказали, що у них ніколи й думки про суїцид не виникало, лише одна зізналась, що такі думки були. До людей, які таким чином розпрощались з життям, ставлення різне — від жалю до зневаги.
Нещодавно натрапила в Інтернеті на вражаючі дані. В це важко повірити, але статистика твердить, що число людей, які вбили себе самі, перевищує число загиблих від воєн та вбивств. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), щороку у світі закінчують життя самогубством близько 500000 чоловік. Щохвилини у світі починається суїцидальна спроба. 60-70 разів у день вона закінчується смертельно. Низьке число суїцидів (нижче 10 на 100 тисяч населення) відзначається на Мальті, у Єгипті, Мексиці, Греції, Іспанії, Італії, Ірландії і Нідерландах. Дуже високе (більш 25 на 100 тисяч населення) — в Австрії, Скандинавії, Фінляндії, Швейцарії, Німеччині, країнах Східної Європи, Україні і Японії.
Найбільший рівень смертності в результаті завершених суїцидів зафіксований у промислових регіонах Східної України і в районах, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Однак соціологи стверджують, що офіційна статистика самогубств значно відрізняється від реальних цифр (у 2-4 рази), оскільки до неї потрапляють тільки явні випадки. Також ніким не фіксуються випадки невдалих спроб відходу з життя, яких у 7-10 разів більше. Як правило, чимала частка замаскованих суїцидів ховається за рубрикою «нещасні випадки» і «дорожньо-транспортні пригоди».
У чоловіків близько 80% самогубств припадає на працездатний вік, у жінок більше половини самогубств (54 %) на вік, старший працездатного. До груп підвищеного суїцидального ризику відносяться військовослужбовці строкової служби (до 70 % усіх самогубств в армії приходяться на перший рік служби), ув’язнені, офіцери у відставці й особи, котрі вийшли на пенсію. Збереглися тенденції, що відносяться до способу відходу з життя: на першому місці — самоповішення, на другому — отруєння (із трохи більш високими показниками в жінок), далі випливає застосування холодної зброї, падіння з висоти, застосування вогнепальної зброї (у чоловіків) і утоплення (у жінок).
Характерними особистісними особливостями суїцидентів, як правило, є: невпевненість у собі, низька або занижена самооцінка, висока потреба в самореалізації, труднощі при прийнятті рішень, зниження рівня оптимізму й активності у важких ситуаціях, схильність до самозвинувачення, перебільшення своєї вини. Навіть якщо врахувати, що приблизно 25% суїцидальних вчинків здійснюють психічно хворі, 50% самогубств припадає на тих, хто відноситься до «розмитої» групи граничних нервово-психічних станів, та 20% подібних актів здійснюють особи, володіючи твердим мисленням, сильною волею, яких підштовхують на цей крок ситуативні обставини.
Але основною причиною самогубств є втрата сенсу життя. Ці думки часто передують спробі самогубства. Людина бачить сенс життя в роботі, сім’ї, дітях і т.д. Втрата хоча б одного з цих життєвих орієнтирів призводить до емоційних зривів, проявляються тенденції до суїциду.
Французький учений Жан-Клод Шене заявив у ході міжнародного конгресу медиків, що відбувся восени 2003 року, що «потрібно пам’ятати, що самогубству можна запобігти. Найчастіше люди йдуть на суїцид в період кризи. А криза — явище тимчасове, і в цей момент людина має потребу в щиросердечній теплоті і допомозі. Одержавши підтримку, людина часто відмовляється від своїх намірів».
Якщо систематизувати деякі способи боротьби з негативними емоціями станів зневіри, розгубленості, депресії, то це наступні:
— Виговоріться! Цей прийом можливий, коли є поруч хтось обов’язково доброзичливий і готовий вислухати вас, нехай навіть мовчки. У соціальній психології таку людину умовно називають “жилеткою”. Іноді полегшення приносить бесіда з випадковим попутником. Тут працює фактор анонімності. Самотні люди, які мають домашніх тварин, часто розповідають усе, що накипіло, їм
— Напишіть листа! Якщо слухача немає або ви не хочете вдаватись до першого прийому, напишіть усі ваші переживання у формі листа. Якщо його збережете, то через деякий час вам буде дуже цікаво, а, швидше за все, і корисно перечитати його, проаналізувати і зробити деякі висновки;
— Зробіть собі подарунок! Цю рекомендацію можна виконати як буквально, так і в переносному значенні — “подарувавши” собі кілька годин або цілий день приємного проведення часу;
— Допоможіть іншому! Завжди є людина, яка потребує чиєїсь допомоги, хоча б у тому, щоб її вислухали. Переключивши свою енергію на допомогу “ближньому”, ви не тільки зробите добру справу, але і допоможете собі вийти з пасивно-занепадницького настрою, активізуєте себе, тому що робити добро завжди приємно;
— Розчиніть сум уві сні! Якщо ви зможете заснути, то це один з найбільш простих і в усі століття використовуваних способів боротьби зі зневірою і поганим настроєм. Не випадково майже у всіх народів є прислів’я, відповідне відомому російському “Ранок вечора мудріший!”.
— Якщо ви віруюча людина, то подумайте про те, що самогубство є одним із найважчих смертних гріхів. А доля християнина — гідно нести свій хрест, яким би важким він не здавався. Згадайте біблійні слова про те, що багатьма скорботами заслуговується Царство небесне.
Наталя Андріюк,
Радивилів.