14-річний музикант навчається і на канікулах

Юний талант

Восьмикласника ЗОШ №3 у делегацію древнього граду включили цілком заслужено. Чотирнадцятилітній хлопчина на пристойному рівні грає на баяні, скрипці та піаніно.. Позаторік вдруге переміг на обласному огляді-конкурсі серед учнів молодших класів музичних шкіл і шкіл мистецтв, кілька разів давав сольні концерти у Дубні, його академконцерти завжди збирають вдячну аудиторію друзів, педагогів. Цього року під час торжеств із нагоди Дня незалежності отримав почесну нагороду міської громади „Кришталеве жолудятко” в категорії „Юне обдарування”. В далекому Палермо пройшов прослуховування в консерваторії — італійський професор був вражений здібностями юного поліщука. До речі, невдовзі відбудеться нове прослуховування хлопчини в Міланській консерваторії. Знані іноземні фахівці пророкують йому велике майбутнє на мистецькій стезі. Обставини склались так, що батьки Назара мешкають в Італії, а він змалку знаходиться під опікою дідуся та бабусі. Колишній робітник меблевої фабрики Віктор Губиш та його дружина, касир банку пані Надія зуміли спрямувати зусилля онука в потрібне русло, по-справжньому зацікавити музикою. Тим більше, що далися взнаки гени: ненька непогано грає на піаніно, а дід на акордеоні. Найголовніше, Назар із чотирьох років правильно зрозумів сенс слова „треба”. Встає щодня о 6 годині, виконує вправи на одному з інструментів, потім поспішає на заняття в школу мистецтв, пізніше — уроки в звичайній школі. До речі, гарно вчиться в обох навчальних закладах, користується авторитетом серед однолітків. Вони поважають однокласника за прагнення досягнення мети, вміння виділити в житті головне. Він знає, чого хоче, і відає як цього досягти: працювати, працювати і працювати. Тому дні учня наповнені клопотами вщерть. Це ж яку потрібно мати силу волі, щоб і на канікулах влітку тричі на тиждень ходити на заняття з фортепіано та скрипки, а в інші дні займатися із репетитором із обласного центру! А хіба не хочеться погратися із ровесниками? А тут „підпирає” чергове заняття з баяну. Зате не було випадку, аби не підготував домашнього завдання з обов’язкових дисциплін, „плавав” із сольфеджіо чи теорії музики. Та й мету вдома намітили далекосяжну: після школи мистецтв вчитися в Рівненському музучилищі, а там „замахнутись” на студентський квиток Київської консерваторії. Дехто небезпідставно цікавиться, чому освіту не здобуває в Італії. Практичні батьки порахували, що в Україні початкові музичні знання дають кращі, ніж на Апенінах, до того ж обходяться дешевше. Вони хочуть, аби з ними не лише дошкільниця Лаура була, але й старший син, але мусять миритись. Поцікавився, як у школі мистецтв ставляться до обдарованого вихованця. Її директор, Заслужений працівник культури України Анатолій Войцехівський, скупуватий на похвалу, піднявши вгору великий палець, мовив коротко: — Назар — наша гордість! Викладачі Оксана Зарова (клас баяна), Любов Кожан (клас скрипки), Лариса Мальцева (клас фортепіано) в один голос говорили про серйозне старання хлопчика до занять, його ставлення докопатись до суті того чи іншого твору. Працювати з ним — одне задоволення, бо використовує кожне заняття, аби дізнатись щось нове. Любить народну музику, поважає класику, не марнує часу на модні „одноденки”. Обійстя Губишів на околиці міста, над дзюркотливим струмочком. Вранці та ввечері за вікном ошатного будинку линуть мелодійні звуки. То Назар відшліфовує свою майстерність гри на котромусь інструменті. Не хотілось би надто роздавати йому похвали. Та не може не викликати поваги прагнення юного музиканта поринути в складний світ звуків, аби зрозуміти і вміти передавати задумане композитором. До речі, помаленьку й сам пробує писати, чимало часу просиджує над нотними листками. Наскільки зрозумів, ремісником бути не хочеться. В фойє ЗОШ №3 — кільканадцять учнівських портретів. Її директор Микола Черенок з гордістю каже, що це творчі обдарування школи. Спортсмени, літератори, співаки, танцюристи, переможці олімпіад. І музикант. Так, ви не помилились: у галереї портрет Назара Адатті. У навчальному закладі належно оцінили його здібності і старанність, а ще сподіваються на його майбутні творчі перемоги. І хто знає, можливо, через кілька років він гідно продовжить славні традиції рідної альма-матері, що дала літературно-мистецькому світові низку видатних імен. Так, важко однозначно стверджувати, що школярем обов’язково пишатиметься літописний град. Але та настирливість, з якою не по роках серйозний хлопчина закладає фундамент власних перемог, дає підстави на це сподіватись усім, хто його знає.

Василь ЯНОШІ,
Дубно.