Тут навчаються лише дівчата

А діє дещо незвичний заклад при місцевому Свято-Троїцькому жіночому монастирі. По-перше, навчаються в ньому лише дівчата, отримуючи престижні в релігійному середовищі професії золотошвачок і регентів. По-друге, програмою він не вписується в звичайні рамки середніх навчальних закладів. Нарешті, вимагає від учениць певних мистецьких навичок.
Як розповів ректор училища, кандидат богослов’я Олександр Опанасик, програма навчання трирічна. Абітурієнтки (набирають всього 7-8 юнок) повинні мати певні навички хорового і сольного співу, грати на якомусь музичному інструменті. Лише це допоможе оволодіти програмним матеріалом із сольфеджіо, теорії музики, диригування, вокалу, гармонії, аранжування, хорознавства. А в розкладі занять є ще й інші, специфічні дисципліни, зокрема, катехізис, церковний статут, біблійна історія, церковний спів, сектознавство, загальноцерковна історія. Дещо відмінна програма в дівчат, які вчаться на золотошвачок.
В училищі — п’ятиденка. Спочатку три пари теоретичних занять, після обіду індивідуальні. Субота та неділя залишаються для самопідготовки в бібліотеці, для репетицій, відвідування картинної галереї святої обителі. Отець Олександр зауважив, що в Корці програма складніша, ніж у Чернігові чи Городку, де працюють аналогічні навчальні заклади. Та вихованки не скаржаться на труднощі, а використовують кожну нагоду, аби дізнатись щось нове. І можливості для цього сприятливі. Серед священнослужителів-викладачів два кандидати богослов’я, хор веде матушка Михайла (в миру Валентина Фурманець), яка закінчила Санкт-Петербурзьку духовну семінарію, до занять залучаються також педагоги з Рівненського гуманітарного університету та Корецької школи мистецтв, які мають консерваторську освіту.
Цікавлюсь у першокурсниці Юлії Романюк про життя-буття (дівчина приїхала у Корець із Ратнівського району, що на Волині). Нудьгувати ніколи, дні заповнені клопотами по вінця. Та й відставати від подруг не хочеться. А вони в навчанні сильні. Скажімо, представниці Луганщини музичне училище закінчили, добре грають на піаніно. Тому й собі доводиться чимало працювати, максимум уваги приділяти самовдосконаленню.
Учениці отримують одяг, харчування, мешкають по кілька чоловік в келії. Плата за навчання — символічна, залежить від матеріальних статків батьків. Залучаються у вільний час до роботи на полі, що на Монастирському хуторі, де вирощують картоплю, городину для власних потреб. Мають масло, молочну та іншу продукцію з монастирського молокозаводу. Канікули — на Різдвяні та Великодні свята.
За п’ять років випустили 41 спеціаліста, і жодну вихованку не виключили за порушення дисципліни, бо йдуть сюди глибоко віруючі молоді люди, які мають мету. До знаменитих дат готують концерти. До речі, звучать у них не лише духовні твори, а й світські, завжди чимало цікавинок, імпровізацій про училищні будні. А під час відзначення 210 річниці Волинської духовної семінарії виступ корчанок був визнаний найкращим. А хіба можуть курсантки не долучитись до проведення традиційних у монастирі колядок чи до виготовлення писанок (не раз під час конкурсу їх писанки, оздоблені бісером, викликали подив і захоплення). І по святих місцях дівчата їздять: можна побачити корецьких курсанток серед прочан у Почаєві, Кременці, Києво-Печерській лаврі.
Випускниці регентсько-катехізного училища поїхали на роботу як дипломовані керівники хорів у церковні громади не лише Рівненщини, а й Волині, Хмельниччини, Одещини, Луганщини. І хтозна, можливо, з часом перемагатимуть керовані ними хорові колективи на щорічних конкурсах духовних творів, що проходять у Дніпропетровську. А, можливо, почуємо про Ольгу Марчук, Аллу Гайворонську чи Ангеліну Устименко, які продовжують після училища навчатися в інститутах культури.
Ці дівчата серед перехожих на вулицях древнього граду дещо вирізняються одягом, поведінкою. Вони готують себе до благородної справи — працювати в храмах душі, прилучити паству до спілкування з Богом, учити вірників світлому, сокровенному, доброму, вічному.
Василь ЯНОШІ,
Корець.