Землею, як і матір’ю, не торгують

Споконвіків жоден з природних і соціальних проявів не привертав до себе стільки уваги, як земля. І не випадково. Взаємодія “людина-земля”– це один із основних елементів, які визначають суспільне буття. Адже людство нерозривно пов’язане із землею, бо вона не тільки місце, де люди живуть, а й джерело постачання їм продуктів харчування. Маючи родючу землю, людство зможе існувати навіть тоді, коли вичерпаються запаси кам’яного вугілля, нафти, газу тощо – цьому всьому буде знайдено альтернативу.
Значить, земля – безцінний дар. Це добре розуміють наші владці, які вже не раз і не два прагнули протягнути через Верховну Раду закон на право продажу землі.
Не вдалося. І ось знову, вже вкотре, парламент з великими потугами прийняв мораторій на продаж землі до 2012 року.
Що не кажіть, а парламент цього разу зробив правильно, діяв згідно з основним нашим Законом. У Конституції України записано: земля, її надра, атмосфера повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об’єктами права власності українського народу. Вони належать і селянинові, і міському жителю, і тим, хто живе нині і житиме потім.
Земля не може бути товаром, бо вона не створювалася людиною.
З економічної точки зору сьогодні земля не готова до купівлі-продажу, бо ще немає кадастру, на основ якого вона оцінюється.
Звісно, землю продаватимуть пенсіонери. Ось скаже дитина своїм батькам: “Продайте свій пай, а я куплю машину чи квартиру”. А чи знає ця дитина, хто купуватиме батьківську землю? Інші власники земельних паїв, які ледве ведуть господарство, не мають коштів навіть на те, щоб купити коня. Фермерам же доводиться роками збирати гроші на новий трактор, бо уряд не дає можливості продати зерно за ринковою ціною. Навряд чи це будуть і уцілілі сльгосппідприємсва, у яких все повипадало, як у старої кобили зуби, і яким нелегко розрахуватися з людьми за оренду паїв
А скуповуватимуть землю, звісно, товстосуми, які з благовоління влади розтягнули народне добро, заволоділи неймовірно величезними грошима і тепер шукають, куди вигідно їх вкласти. Ясна річ, у придбання землі – найвигідніше. Намагатимуться стати власниками наших земель і чужоземці.
Подібна ситуація вже трапилася в Латинській Америці, де всю землю скупили олігархічні угрупування, а селяни, не маючи можливості заробляти на власній землі, утворюють цілі квартали бідноти у великих містах.
Але ж ми живемо не в Латинській Америці, а в Європі, де не віддають сільгоспземель поганим господарям. Якщо хочеш бути аграрієм — господарюй добре і професійно, тоді матимеш шанс купити землю. Якщо, звісно, виграєш тендер, де з тобою конкуруватимуть інші професіонали. Та й варто знати, що тепер в усьому світі простежується тенденція концентрації землі в руках держави. США, наприклад, мають понад 40 відсотків, в Європі цей процес ще інтенсивніший. У нас же – президентське вето на мораторій. А на словах – йдемо у Європу.
Добре, селянин не продає землі, як же йому нормально жити? Ймовірний вихід такий: створити державний земельний банк, який буде купувати у селян паї за ринковою ціною. Цю землю селянин здаватиме в оренду. Треба відродити крупні товарні виробництва, де селяни матимуть роботу.
Тому варто вітати позицію Верховної ради, де гору взяв здоровий глузд: переважною більшістю голосів парламент зумів подолати президентське вето. Добре, дуже добре, що більшість народних обранців усвідомлює, що земля — всенародна цінність, тому вона не повинна бути товаром. Нею, як і матір’ю, не торгують.
Василь АВДИМИРЕЦЬ,
Костопіль.