Найкращі ліки — вода

"Найкращі ліки — вода" Колектив Дубенського лікувально-діагностичного центру „Піраміда” вже давно займається цією проблемою. Цікаво було почути думку його директора Миколи Дикуна про сенсаційне повідомлення преси про ставлення до води як до ліків взагалі. — Пане Миколо, чи справді людство зіткнулось із проблемою нестачі води, безпечної для здоров’я? Адже нею вкрито 70% поверхні Землі. Україна „витримує” мінімальні норми споживання життєдайної рідини в тисячу кубометрів на людину. То чи треба , образно кажучи, знову винаходити велосипед, ламати голову над якоюсь новою формою? — „Багато” не завжди означає „добре”...


Серед світових запасів води 97% припадають на солоні океани, моря; з трьох відсотків прісної дві третини – лід і лише мала частка придатна для споживання. На жаль, мусимо пам’ятати про інтенсивно „розсипані” тут забрудненості, величезну кількість мікроорганізмів, не завжди корисних. Мені подобається визначення „вода – це життя”. На Сході небезпідставно твердять: Сонце – батько, Вода – мати всього сущого на Землі. Скажімо, в організмі людини її 85% вона складає 3% від ваги тіла. Нині понад мільярд мешканців планети споживають неякісну воду, ще 2,4 мільярда не мають належних умов для її очищення. Ще одна цифра: щорічно в світі вмирають від недуг, спричинених низькою якістю води, 3,4 мільйона осіб. До речі, Україна за її якісними запасами — одна з найменш забезпечених країн Європи. Читав я про винахід пана Апанасенка. Як на мене, то брати участь у пропонованій ним програмі для абсолютної більшості земляків – велика розкіш. Бо не кожен викладе щомісяця 250 гривень за структуровану життєдайну рідину. Було б добре її готувати в домашніх умовах методами попереднього заморожування чи дегазації. І знову ж, не всім це під силу. — Отже, „намісник Бога на Землі” дає силу жити, заряджає їжу енергією, „змащує” суглобні щілини, перетворюючись у своєрідну „амортизаційну” подушку, підвищує імунітет спинного мозку... — І не тільки. Аби не перелічувати інших „служб” води, скажу, що вчені, розібравшись у біохімічних і біоенергетичних процесах людського організму, довели, що вода захищає його від ушкоджень, підвищує ефективність його відбудовчих механізмів, генерує електричну і магнітну енергію всередині кожної клітини, сприяє відчутним змінам у тканинах. Сьогодні наука перебуває в передчутті появи нового „вчення-ідеології”, що стане для землян доленосним на довгі тисячоліття. Воно з’явиться на початку ХХІ століття на 50-ій географічній широті, а це не лише широта Франції, Польщі, але й України, про що говорив ще славнозвісний провидець 16 століття Мішель де Нотр Дам (Нострадамус). Це вчення буде мало схоже на релігію, воно дасть нові знання, принципово інші уявлення про Природу, Всесвіт і Всевишнього. Тобто релігія та наукові уявлення про Всесвіт об’єднаються в єдине ціле, де домінуючим буде наукове. Але при цьому понесуть втрати не стільки науки, скільки існуючі нині теорії. — На чому ж, на Вашу думку, базуватимуться очікувані знання? — На поглибленому вченні структури води, найменше вивченої речовини на Землі, насамперед в організмі людини.Відомо, що в організмі новонародженого вона має форму шестигранних сніжинок; з часом ця структура втрачається і тоді виникають хвороби. Мабуть, не всі знають, що вода має пам’ять. Японський дослідник Масару Емото довів: завдяки гарній музиці, молитві вона набуває форми сніжинок і, навпаки, важкий рок, лайка призводять до руйнації звичайної структури. На мою думку, еталоном тут шестигранна структура, позаяк „щілинні контакти” клітини людського організму теж мають шестигранну форму. Тому вода в здорову клітину може потрапити лише маючи шестигранну (гексагональну) структуру (немов ключ до замка), відповідно й вивести з клітини продукти розпаду. Якщо ж ми розшифруємо структуру „ідеальної” для організму рідини, тоді вдасться „донести” в будь-яку клітину необхідні ліки, поживні речовини. — А Вам, пане директоре, відома така структура на сьогодні, можете сказати про напрацювання ЛДЦ? — Так. Робота колективу „Піраміди” з цього питання захищена в Департаменті інтелектуальної власності України, видано книгу „Людина – рідкий кристал”, де використано набутки таких точних наук, як фізика, оптоелектроніка, кристалографія. Фізики довго послуговувались теорією Ван дер Вальса про відсутність у воді будь-якої структури. Аж у 1916 році вчений Дебай спростував її, довівши, що структура води схожа зі структурою твердих тіл. Потім стало відомо, що вона в організмі людини в сполуці з білками, жирами, вуглеводами утворює рідкі кристали, які при певному вмісті рідини набувають гексогенальну структуру – і тільки в таких структурах з’являється оптична вісь, що дозволяє крові, лімфі, жовчі, шлунковому соку рухатись в одному напрямку. Від співвідношення складових рідких кристалів залежить утворення каменів у нирках, жовчому міхурі, поява деяких пухлин. — В шестиметровій піраміді Вашого центру зберігаються місткості з звичайною водою. Для чого це? — Для появи необхідної структуризації, що наближається до шестигранної. Відтак отримуємо своєрідні ліки. Це підтверджено результатами аналізів, проведених професором М.Куриком, директором Українського інституту екології людини. До речі, він разом із нашим земляком, академіком І.Юхновським досліджував нашу воду, що побувала в Михайлівському соборі (Київ) – вона теж змінила свою структуру на близьку до шестигранної. — Так що знали Ностарадамус та Гермес і про що маємо ми дізнатись найближчим часом? — Їх послання написане Езоповою мовою. Провидець говорить про скарб „прихований, але не захований”, який зве сріблом, кажучи, що „невдовзі все відкриється”. Гермес, Верховний правитель древнього Єгипту, сказав цікаву фразу: „Що зверху — те й знизу, що на небі — те й на землі”. Обоє мали на увазі воду, яку звемо сріблястою; вона прихована під землею, та не захована, оскільки витікає на поверхню, її вага завжди підтримується в одній мірі завдяки опадам і випаровуванню. Але йшлося про життєдайну рідину з особливими кристалічними властивостями. Кількість кристалів у природі, виявляється, суворо регламентована. Можливі в кристалічних багатогранниках варіанти обмежені 32 класами симетрії. Про це знав Гермес ще шість тисяч років тому, адже в своїх „Смарагдових скрижалях” він зазначав: „...Тридцять і двоє синів Світла, що поселились серед людей...” Іншими словами, ми всі складаємось із 32 видів-кристалів (не більше і не менше), з води і мінералів. Маємо 32 зуби, 32 пари спинно-мозкових нервів (тридцять другою парою є два зорові нерви). Завдяки законам симетрії встановлено, що кристали мають найдрібніші частинки, які періодично повторюються і утворюють безкінечні „решітки”. Маємо 230 типів симетрії цих „решіток”. Знаючи це, резонно припустити, що в організмі людини наявні 230 різновидів клітин (дотепер відкрито близько 200 видів). Людський організм – гігантська оптична система, що підпорядковується законам оптики. Цим пояснюємо, яким чином сприймаємо Космічну енергію Землі, чому існує біоенергетичне поле людини, що являє собою її ауру тощо. — Але ці викладки потребують фундаментального підтвердження, що здійснити одній людині не легко. — Безумовно. Звертався я до науковців, шукав шляхів співпраці. Не все так просто. Ось газета „Україна молода” вмістила обнадійливу інформацію Анастасії Богуславської, що Євросоюз та Україна діятимуть спільно в сфері „Шостої рамкової програми”, а в 2007 році стартує новий проект. Для участі в ньому слід звернутися до регіонального інформаційного центру. Позаяк я більше 12 років займаюсь інноваційними технологіями в медицині, отримав чотири дипломи — свідоцтва Департаменту інтелектуальної власності України, маю 13 надрукованих праць у наукових журналах за кордоном, щорічно беру участь у міжнародних конференціях та послав лист до координатора з проханням допомогти оформити необхідні документи на участь у конкурсі. Відповіді не отримав. Побував сам в офісі центру. Координатора не знайшли, порадили шукати його через Інтернет. Словом, контакту не вийшло. Минули терміни подачі заяви, де малось іти про інформаційність, консультативну діяльність претендента, шляхи пошуку партнерів. Склалось враження, що в столичному інформаційному центрі спеціально залишили „технічних співробітників”, котрі нічого, по суті, не вирішують, а реальні „координатори” десь „угорі”, а з ними схема „звернувся-отримав” не спрацьовує. Авторт тут має гіркий досвід. Свого часу звертався до відповідального працівника Міністерства охорони здоров’я. Чиновник схвально відізвався про мою роботу, що зацікавила науковців. Щоб довести діло до ладу, потрібно 3000 доларів. — Отже, ні про який „прорив” у вітчизняній науці, коли сам автор платить за своє дітище, не йдеться? — Схема тут така. Щоб стаття вийшла в світ, потрібно „підпертись” 5-6 рецензентами. Кожен оцінює свій підпис у 500 „зелененьких”, бо відгуки автор пише за нукових світил сам. Далі пропонується низка співавторів (до 20 чоловік). Якщо твоє прізвище опиниться в першому десятку, вважай, що поталанило. Мав зустріч із директором Українського інститута фізіології людини О.Костоком. Академік дав надію „Ваша праця має наукове підгрунтя, але потрібні фундаментальні експериментальні дослідження. А відповідної лабараторії в „Піраміді” немає. Спочатку вмістіть статтю з хорошими рецензіями в науковому журналі”. Коло замкнулось: щоб надрукуватись у профільному виданні, потрібні долари. Між тим, і без експерементальної частини гіпотез можемо говорити про нове у розвитку напрацювань. — Колись читав про критерії оцінки зайнятих на підприємствах Форда в США. Директору підрозділу співробітник повідомив, що конкуруюча фірма буде йому платити на 30 відсотків більше. Після консультації з менеджером директор звільнив „нахабу”. Та дізнавшись, що тому конкуренти платять на 50 відсотків більше, повідомив менеджеру, що вираховуватиме з нього цю суму, позаяк належним чином не оцінив якостей колишнього підлеглого. — Зрозумів, куди Ви хилите. Було б доцільно запровадити подібні санкції і до посадовців, які курують і керують наукою в країні. Бо реалії й перспективи її не вельми райдужні. А першопрохідці нагадують прохачів у безкінечній черзі, не відають, чи дістануться до мети. Між тим, їм є про що сказати, ідей і пропозицій мають чимало. Біда, що напрацювання мало цікавлять „верхи”. А від ідеї до втілення її проходить щонайменше 10-15 років.

Василь ЯНОШІ,

Дубно.