Імена земляків закарбовують у назвах

Колишній райцентр Великі Межиричі – неповторний у своїй історії. Місцина між ріками Ставка (зникла із волинського обширу) та Стави (нині це невеличкий брудний струмок), за свідченням археологів, обжита далекими пращурами ще в ранньому бронзовому віці. Працьовиті, волелюбні поліщуки відтоді були свідками й творцями багатьох подій, що відбулися у Межиричах: містечко таки зоставило свій слід в історії рідно краю.
Досить згадати хоча б діяльність піарського колегіуму, що став важливим освітнім осередком у 18 столітті, був відомий на три губернії – Волинську, Київську, Подільську. За рівнем викладання місцева школа посідала друге місце після Кременецького ліцею, її іменували Волинськими Афінами.


Нову сторінку історії розпочали великі Межиричі з проголошенням Незалежності України. Відрадно, що тут розвіюють гіркуватий дим забуття – належно пошановують непересічних постатей, якими по праву гордяться земляки. Приклад гідний наслідування.
Роббі Дев Бер у середині 18 століття тут створив релігійний центр серед іудеїв. Учень відомого проповідника й знахаря Баал Шем Товда навчав одноплемінників основ хасидизму – втілював у життя лозунг “каббали” - містичного вчення, що «Вся Земля наповнена Богом», проводив велику просвітницьку роботу не лише в Синагозі містечка, але й Рівного, Корця, Дубна, Мізоча, за що заслужив почесне звання «Магідом», тобто «мандрівний вчитель». Його ім’ям названо вулицю в далекому Тель-Авіві, на Землі Обітованій.
Такої поваги удостоєно й Антоніну Горохович. Ім’я активної пластунки, діячки «Союзу Українок», педагога й науковця, котра чимало зробила на ниві виховання українських емігрантів у Канаді, носить вулиця в нашому обласному центрі. Доктора медичних наук, директора одного із столичних науково-дослідних інститутів Леоніда Пелеха добре знали мешканці Корецького району. Нейрохірург зі світовим іменем взяв шефство над колективом обласної фізіотерапевтичної лікарні, що діє в містечку над Корчиком, підставляв плече під клопоти земляків, коли хтось потребував серйозної медичної допомоги. Тепер його ім’ям названо вулицю в рідному селі.
Якщо зайшла мова про іменні вулиці, то скажемо й про академіка Ярослава Підстригача. Правда народився він у сусідніх Самострілах, але закінчив Великомежиріцьку середню школу, після чого пішов у світ науки. Доля була не вельми прихильною до родини майбутнього вченого. У 1940-му арештували главу сімї Степана, а наступного року засудили на 8 літ відсидки у виправно-трудовому таборі за участь в антирадянській націоналістичній організації та антирадянську агітацію. Селянина визнали винним за роботу гуртка політичної партії «Волинське українське обєднання», що існувала при Полщі в 1931-1939 роках. Загинув Підстригач 12 січня 1942 року в «Богославлагере» Свердловської обласі. Лише в 1989 році реабілітований.
Матір двох малоліток (молодшому сину Тарасу було всього три рочки), пані Анастасію, депортували в казахський степ. Підлітком Ярослав пас улітку колгоспну худобу, а взимку – жадібно вчився. Повернулись до дому в 1946-му. Хлопець відмінно закінчив середню школу, та золоту медаль йому чомусь «забули» вручити. Потім був червоний диплом на фізико-математичному факультеті Львіського держуніверситету ім. Івана Франка, захист кандидатської, а пізніше й докторської дисертації. В 1972 році Ярослав Підстригач став дійсним членом АН України, йому присвоїли державну премію імені Т.Шевченка в галузі науки та техніки (1976 р.)
Всього 62 весни накувала зозуля славетному землякові: у 1990-му обірвалося його земне життя. Але керівник Західного наукового центру Академії Наук у Львові встиг зробити чимало. Зокрема створив Інститут прикладних проблем механіки й математики, дослідження якого добре відомі в науковому середовищі. Та й один перелік наукових розробок самого директора центру зайняв би чимало місця. Недарма науковий заклад носить ім’я самострільця, його іменем також названо одну із вулиць древнього міста. А сесія Самострільської сільської ради задовольнила клопотання педагогічного колективу місцевої школи про перейменування вулиці Молодіжної на вулицю академіка Підстригача, ушанувавши пам’ять відомого науковця, котрий з наших теренів виніс національний дух, спраглість до пізнання, почуття морального обов’язку та дисципліни праці.
Автор нарисів про минувшину волинського містечка Анастасія Обарчук резонно зауважила, що нова незалежна сторінка його теж залишить по собі примітні сліди. Отже, попереду – нові відкриття, нові пізнання власної сутності, нові розгадки таємниць у царині минулих років. А значить, і нові відзначення непересічних постатей, їх пошанування.

Василь Яноші,
Корецький район.