15 липня - Свято української державності в день вшанування князя Київського Володимира

Україна / Актуально / Культура 15-лип, 2023, 09:199 swet 3 585

Відтепер - 15 липня - День Української Державності в день вшанування видатного державотворця , князя Київського Володимира Великого. Саме з цим князем починається розквіт української державності в різних сферах, але, найголовніше, однозначно, - це хрещення русі.

З хрещенням Київської Русі Володимиром Великим - стався корінний перелом в усіх сферах життя. Питання релігій в історії різних країн дуже болюче питання. Воно виливалося неодноразово у тривалі релігійні війни, адже вірування тісно пов’язані із сімейними родинними традиціями і будь-які зміни в даній сфері завжди переростали у конфлікти. Володимиру Великому все-таки вдалося відбити наших предків від застарілих та примітивних, навіть не середньовічних, а допотопних шаманських обрядів і оголосити на весь світ, що тепер і Україна-Русь стала служити одному Живому Богу. А вже запровадження Християнства витягло державу із темного зеленого болота на світло та сприяло розвитку культури, освіти, науки.

«І коли прийшов (князь Володимир), звелів перекинути ідоли – одних порубати, а інших спалити. Перуна ж наказав прив'язати до хвоста коня і волочити його з гори по Боричевому узвозу (мосту) до Ручая (Почайни) і приставив 12 мужів бити його палицями. Робилося це не тому, що дерево щось відчуває, але для наруги біса, який обманював людей в цьому образі, – щоб прийняв він відплату від людей. Володимир вигукнув: "Великий ти, Господи, і дивні діла твої!. Вчора ще був шанований людьми, а сьогодні осміяний."Коли тягнули Перуна по Ручай (Почайні) до Дніпра, оплакували його невірні, тому що не прийняли ще вони святого хрещення. І, притягнувши, кинули його в Дніпро. І приставив Володимир до нього людей, сказавши їм: "Якщо де пристане він до берега, відштовхувати його. А коли пройде пороги, тоді тільки залиште його". Вони ж виконали, що їм було наказано. І коли пустили Перуна і пройшов він пороги, викинуло його вітром на мілину, і тому уславилося місце те як Перунова мілина, як зветься вона і досі».

На Русі про християнство знали задовго до релігійних реформ Володимира Великого: за історичними даними вже християнами були Аскольд і Дір. Правдивим є факт хрещення княгині Ольги у 958-му. Але вирішальним для процесу християнізації нашої країни є введення цієї релігії як державної у 988-990 роках.
Історики називають кілька причин, які спонукали князя Володимира Великого хрестити Україну-Русь
Це були конкретні політичні та економічні чинники. По-перше, об’єднання земель вимагало відмови від «племінних богів» і запровадження релігії за принципом «одна держава, один князь, один Бог». По-друге, це відкривало шлях приєднання до європейської спільноти, яка сповідувала християнство, а з поганами ніякого діла не хотіла мати. По-третє, як вважав Володимир, прилучення до християнської віри стане поштовхом для розвитку культури, освіти, виховання високої моралі, поліпшення матеріального добробуту. На цьому, зокрема, наголошує у своїх творах український вчений і церковний діяч Іван Огієнко (перекладач Біблії).
«Це був князь великого державного розуму, це був розумний та енергійний володар величезної могутньої держави, і вже тому йому постійно доводилося стикатися з представниками різних європейських тодішніх земель. Володимир наочно бачив культурну перевагу Заходу над культурою його держави, хоча б перевагу культури зовнішньої чи матеріальної; можливо, що й різні посли європейських держав, що шукали зближення з могутнім українським князем, самі не раз звертали увагу Володимира на цю вищість європейської культури. Руський князь бачив увесь блиск та пишноту грецьких царів, бачив їхню культуру, яка йому дуже імпонувала. Культурний розвиток власної держави, її добробут настирливо говорили Володимиру про те, що він мусить якнайбільше зблизитися із Заходом, з Європою, мусить пересадити в Україну цю європейську культуру. А найпершим ключем до всього цього було одне – християнство, зміна старої віри на нову, охрещення».
Отже, Русь, прийнявши християнство, змогла наблизитися до надбань європейської культури, тим самим поглиблюючи і розвиваючи власну.
Християнство робило людину носієм нової моралі, заснованої на культурі совісті, яка витікає з євангельських заповідей
І дійсно-таки, як стверджують історики, християнство справило потужний вплив і на становлення Давньоруської держави. Саме церква як надрегіональний інститут підтримувала населення різних земель Русі, виховувала усвідомлення спільної релігійної приналежності та політичного підданства, а отже, під час роздрібненості руських князівств виступала головним фактором консолідації. До того ж, церква з її складною внутрішньою підпорядкованістю знайомила київських правителів із новими моделями управління, стала головним поширювачем писемної культури. За літопиcoм, початок шкільній (книжній) освіті покладено Володимиром, який одразу після охрещення киян «став у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне». Так при Десятинній церкві запрацювала школа для хлопчиків - боярських дітей. У Києві й інших містах почали влаштовувати школи і книгописні майстерні. А літописанням зайнялися чи не усі монастирі: при кожній установі, як було заведено, творився літопис, який описував події, що відбувалися "від літа до літа". І якщо дохристиянську Україну вивчають майже виключно археологи, то вже згаданий період описаний у різних історичних джерелах. Християнізація вплинула на розвиток будівництва, архітектури, малярства. Почалося будівництво православних храмів. Церква сприяла створенню на Русі чудової архітектури, розвитку мистецтва (особливо іконографії, фрески, мозайки). Більшістю кам’яних споруд, збудованих у Х–ХІІ ст. на Русі, були храми, щедро прикрашені монументальним і станковим живописом. Прийняття християнства сприяло розвитку зодчества й живопису у середньовічних їх формах, проникненню візантійської культури як спадкоємиці античної традиції.
З прийняттям християнства значно розширилися економічні та культурні зв’язки Київської Русі з багатьма європейськими країнами, передусім з Візантією, що позитивно позначилося на торгових і культурних відносинах. Ще й до того по Дніпру пролягав торгівельний шлях "із варягів у греки".
До нас дійшли документальні свідчення про те, що Володимиру пропонували кілька релігій та він обрав саме християнську, бо зерна посіяні його бабою княгинею Ольгою пустило свої коріння, а й захотів собі в дружину Анну - сестру Візантійського імператора.
"І ввійшов Володимиру город, і дружина його. І послав Володимир послів до цесаря Василія і Костянтина, говорячи так:
"Осе город ваш славний я взяв. Та чую ось я, що сестру ви маєте, дівчину. Тож якшо її не оддасте за мене, то вчиню вашому городу [те], шо й сьому вчинив".
І, це почувши, опечалились цесарі, [і] послали йому вість, так говорячи: "Не належить християнам заміж виходити за поган і оддавати за них. Якщо ж ти охрестишся, то візьмеш її, і дістанеш царство небесне, і з нами єдиновірцем будеш. Якщо ж сього не вчиниш - не зможемо ми віддати сестри своєї за тебе".
І, це почувши, Володимир мовив посланим цесарями: "Скажіте обом цесарям так: "Я охрещусь, тому що раніше від сих днів іспитав я закон ваш, і він мені єсть до вподоби, і віра ваша, і служба. Бо мені розповіли послані нами мужі".
І, це почувши, обидва цесарі і раді були, і вмолили сестру свою, на ймення Анну, і послали до Володимира послів, говорячи:
"Охрестись, тоді пошлемо сестру свою до тебе". І сказав Володимир:
"Нехай, прийшовши із сестрою вашою, охрестять мене".

І послухали [його] цесарі, і послали сестру свою, і деяких сановників, і пресвітерів. Вона ж не хотіла йти [в Русь], як у погани, і сказала їм: "Лучче б мені тут умерти". І сказали їй брати: "Коли наверне як-небудь бог Руську землю в покаяння, ти й Грецьку землю ізбавиш од лютої раті. Ти ж бачиш, скільки зла наробили руси грекам? Нині ж, якщо ти не підеш, те саме вони творитимуть нам". І ледве удвох присилували вони її, і вона, сівши в корабель [і] з плачем поцілувавши родичів своїх, рушила через море. Коли прибула вона до Корсуня, то вийшли корсуняни з поклоном, і ввели її в город, і посадили її в палаті. Охрести вся ж він у церкві святої Софії. І єсть церква та в городі Корсуні, стоїть вона на [високому] місці посеред города, де ото чинять торг корсуняни; палата Володимирова стоїть окрай церкви ідо сьогодні, а цесарицина палата—за олтарем...

Володимир же, взявши цесарицю Анну, і Анастаса, і попів корсунських, мощі святого Климента і Фіва, ученика його, узяв також начиння церковне [й] ікони на благословення собі. Поставив він теж церкву святого Іоанна Предтечі в Корсуні нагорі, що її насипали [корсуняни] посеред города, крадучи насип, і та ж церква стоїть ідо сьогодні.
Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: "Якщо не з’явиться хто завтра на ріці—багатий, чи убогий, чи старець, чи раб,— то мені той противником буде і Богу". І, це почувши, люди з радістю йшли, радуючись, і говорили: "Якби се не добре було, князь і бояри сього б не прийняли". А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро, і зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду, і стояли—ті до шиї, а другі — до грудей. Діти ж не відходили од берега, а інші немовлят держали. Дорослі ж бродили [уводі], а попи, стоячи, молитви творили.
І було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається, а диявол тужив, говорячи: "Горе мені, бо проганяють мене звідси! Тут бо думав я житво мати, бо тут немає вчення апостольського, не знають [тут люди] бога. І радів я з служіння їх, тому що служили вони мені. І ось побіждає мене невіглас оцей, а не апостол і мученик, і вже не буду я царствувати у землях сих".
Люди ж, охрестившись, ішли кожен у доми свої. А Володимир, рад бувши, що пізнав він бога сам і люди його, і глянувши на небо, сказав: "Боже великий, шо сотворив небо і землю! Поглянь на новії люди свої! Дай же їм, господи, узнати тебе, істинного бога, як ото узнали землі християнськії, і утверди в них віру правдиву і незмінную. А мені поможи, господи, проти врага-диявола, щоб, надіючись на тебе і на твою силу, одолів я підступи його".
І, це сказавши, повелів він робити церкви і ставити [їх] на місцях, де ото стояли кумири, і поставив він церкву святого Василія Великого на пагорбі, де ото стояли кумири Перун та інші і де жертви приносили князь і люди. І почав він ставити по городах церкви, і попів [настановляти], і людей на хрещення приводити по всіх городах і селах..."
Намагання зберегти власну самобутність між Заходом і Сходом приводило до того, що в києво-руському суспільстві періодично відбувалося реставрування язичництва. Відомо, що діяльність княгині Ольги не знаходила підтримки і розуміння у ділі християнізації навіть серед її найближчого оточення. Навіть син Святослав, незважаючи на вмовляння матері, відмовляється від прийняття християнства, але його сини Ярополк і Олег, ймовірно, вже були християнами.

Левит 26:1-13 (Старий Заповіт)

"Не зробите собі божків та ідола, і кам'яного стовпа не поставите собі, і каменя з фіґурами не покладете в вашім Краї, щоб кланятися перед ними. Бо Я Господь, Бог ваш! Субіт Моїх будете додержувати, а святиню Мою будете шанувати. Я Господь! Якщо будете ходити згідно з постановами Моїми, а заповідей Моїх будете додержувати й будете виконувати їх, то дам ваші дощі в їхнім часі, і земля дасть свій урожай, а польове дерево дасть плід свій. І молочення досягне вам виноградобрання, а виноградобрання досягне сіяння, і ви будете їсти хліб свій досита, і будете сидіти безпечно в вашому Краї. І дам мир у Краю, і ви будете лежати, і ніхто не вчинить, щоб ви тремтіли, бо злу звірину винищу з землі, а меч не перейде через Край ваш. І ви будете гнати ворогів своїх, а вони попадають перед вами від меча. І п'ятеро з вас поженуть сотню, а сотня з вас пожене десять тисяч, і попадають вороги ваші перед вами від меча. І обернусь Я до вас, і розплоджу вас, і розмножу вас, і виконаю Свого заповіта з вами. І ви будете їсти старе-перестаріле, і повикидаєте старе перед новим. І поставлю місце перебування Свого серед вас, і душа Моя не обридить вами. І Я буду ходити серед вас, і буду вам Богом, а ви будете Мені народом. Я Господь, Бог ваш, що вивів вас з єгипетського краю, щоб ви не були їм рабами. І Я поламав занози вашого ярма, і вивів вас із піднесеною головою."

Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві. Головний опір чинили служителі поганського культу - "волхви", вплив яких на південних землях Руси був незначний.

Для унормування церковного життя у своїй державі Володимир видав Устав, призначивши десятину на утримання церкви, та визначив права духовенства. Таким чином Володимир намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візантійського. На чолі церкви стояв київський митрополит. У великих містах перебували єпископи, які вирішували всі церковні справи своїх єпархій. Митрополити та єпископи володіли землями, селами й містами. Церква мала власні військо, суд і законодавство. Першим митрополитом, про якого існує згадка в писаних джерелах, був грек Теотемпт. З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом і в інших містах.
Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ "чудотворних" ікон, культ святих, які були прийняті на синодах свого часу візантійською церковною ієрархією.

Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. Якщо в основі політеїстичних релігійних вірувань стародавніх слов'ян містився страх перед стихійними силами природи, ворожими і панівними, то християнство плекало надію на порятунок, почуття захоплення навколишнім світом та віра в одного Бога.
У процесі поширення й утвердження християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов'янських звичаїв, ритуалів, які надто сильно вкоренилися в східних слов'ян. Візантійські церковні канони поступово пристосувалися і навіть злилися з особливостями давньоруського етносу. Водночас зазначимо, що у боротьбі з "поганством" християни знищили символіку стародавнього язичницького світу, зокрема дерев'яну скульптуру, забороняли старовинні танці, скомороші, шаманство біля вогню, дійства тощо. Саме у зв'язку із таким замішанням християнства та язичницьких елементів, відхід християнства від цінностей, таїнств, що закладені в Біблії, у середньовіччі виникає Реформація у католицизмі, яка поставила за мету очищення церкви від нашарувань і повернення богослужіння до істинного, первісного, заснованого Ісусом Христом християнства. Середньовічна революція в християнському світі змела культ поклоніння іконам ( за принципом “Не сотвори собі кумира і ніякого зображення того, що на небі зверху, і що на землі знизу, і що в водах нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм”), індульгенції, пишні богослужіння та обряди, здешевила церковні послуги. На сьогодні протестантські церкви ХВЄ дотримуються служби за даним принципом лише вивчення і тлумачення Святого Письма та розповсюдження Євангелія по світу, дотримуючись максимального злиття з першоапостольською церквою.
Безсумнівно, Християнство, однак, справило великий вплив на розвиток духовної культури Київської Русі. З його запровадженням літературною мовою на Русі стала церковнослов'янська мова, створена приблизно за 100 років до прийняття християнства болгарськими просвітителям Кирилом і Мефодієм. З нею поширювалась освіта також на Балканах і в Моравії. Коли християнство стало державною релігією Київської Русі, виникла потреба ознайомити віруючих з Біблією, житіями святих, проповідями, а також з історією християнства та його світоглядом. Першим кроком на шляху створення давньоруської літератури було перенесення з Візантії та Болгарії культової літератури. Саме з цього часу на наших теренах починає ширитися Книга Книг - Біблія, яка поступово і все більше стала доступною для людей.
Отож, з усіма плюсами і мінусами, "за" і "проти", критикою і захопленням, безперечно - Хрещення України-Руси це масштабна і надзвичайна подія в історичному вимірі, бо Істина дійшла і до наших країв. Можна ще багато говорити на цю тему, бо процес розповсюдження християнства драматичний і кривавий. Чого тільки варта Тридцятилітня війна - перша загальноєвропейська війна у 1618—1648 роках між союзом католицьких і коаліцією протестантських держав. Або спалення християн, інакомислячих, науковців та просто власних ворогів на вогнищі інквізиції. Та, як сказав Христос "...Я побудую Свою Церкву, і сили пекла не переможуть її."
А в Післанні до Римлян 8:31-39 в Новому Заповіті апостол Павло у І столітті н.е. за 900 років до християнізації Руси сказав слідуюче:
^«31 Що ж скажем на це? Коли Бог за нас, то хто проти нас?
³² Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього? ³³ Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. ³⁴ Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас. ³⁵ Хто нас розлучить від Любові Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? ³⁶ Як написано: За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення. ³⁷ Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. ³⁸ Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ³⁹ ні вишина, ні глибина, ані яка інша твар не зможе відлучити нас від Любові Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім! Амінь.»

В одному із зверненнях до українців президент Володимир Зеленський зазначив, що "...на кожному історичному етапі українці завжди боролися і перемагали. Так станеться і нині з Україною - вона відбудується і переможе."

Світлана Коток, історик.

Читайте також: Літопис руський. Роки 988 — 1015. (litopys.org.ua)