СВАТАННЯ

Ось під час однієї із таких зустрічей на столі з’явилася пляшка «Української з перцем», смажена картопля, лінива капуста і домашня ковбаса, привезена напередодні Богданом із села від матері. Чарки гіркуватого трунку одна за одною зникали в утробах друзів. Обмінялися новими анекдотами, побрехеньками про спільних знайомих, враженнями про прочитані книги і т.д. А після чергової дози перцівки, коли «хлоп’ята» без жалю і докорів віртуально «зняли» із посад майже усіх державних чільників Радянського Союзу, як бездарів і йолопів, розмова раптом перейшла в інше русло — про дівчат. Тема для обох досить об’ємна, різноманітна і банальна.

— Люблю солідних жінок, — обережно висловився Микола. — Щоб узяв у руку і відразу відчув, що маєш «вещ»… Коротше кажучи, задастих, друже мій!

Богдан напружено задумався, аж зморщив лоба, і несподівано та радісно повідомив:

— Живе така у сусідньому під’їзді. До речі, розлучена. А коли у тролейбусі всідається — займає аж два сидіння, бо на одному не вміщається.

Із цього словесного вінегрету Микола второпав лише половину, але зробив висновок, що жінка справді варта уваги, і випалив:

— Пішли у свати!

Пропозиція сподобалася обом, хоча й були давно одружені і мали по двоє майже дорослих дітей. І, залишивши недопиту пляшку, вирішили як діяти негайно і відчайдушно, у стилі військової атаки. Мобілізувавши п’яні зусилля і рештки здорового глузду, щиро обнявшись, друзі попхалися на другий поверх сусіднього під’їзду.

Друзі застали «об’єкт» своєї пильної уваги на комунальній кухні. Неохопна у своїх пропорціях молодиця прискіпливо оглянула чоловіків із ніг до голови, із голови до ніг, немов оцінюючи їхню мізерну вагову категорію. Далі заходилася досить спритно поратися біля газової плити. Жінка справді солідних габаритів якраз готувала вечерю, ніжно вихитуючи округлими формами. «Хлоп’ята» чемно познайомилися із нею і почали захмеліло просторікувати ні про що. Микола заодно надто прискіпливо приглядався до розкішних принад молодиці, яка наповал вразила його розмірами. І він захоплено прошепотів до Богдана:

— Оце задочок!

Коли стандартні добряче зачовгані фрази і заяложені компліменти почали вичерпуватися, Микола вирішив більше не правити теревені і не гаяти марно часу, а насмілився погладити захоплюючих форм жінку по округлому місцю. Очевидно, алкоголь додав неабиякої сміливості.

Наступної миті відважна жінка згребла моїх любих приятелів в оберемок і, немов якісь непотрібні лантухи зі сміттям, викинула із кухні на сходи. «Хлоп’ята» із реактивною швидкістю, не тямлячи себе, скотилися вниз і опинилися на свіжому повітрі, яке остаточно привело їх до пам’яті.

Через два дні друзі знову зустрілася і ніяк не могли своїми гуманітарними мізками усвідомити: якого біса здалося їм оте дурнувате «сватання»? Адже інших забав не бракувало! Як і жінок.

Після цього випадку Богдан і Микола під час чергового застілля актуальної і палкої жіночої теми у розмовах не обминали, але більше «свататися» не ходили. Досвід є досвід, хоча й з їдким перцем.

Ростислав ВАРЖЕЛЬ, Рівне.