Почуття цвітуть у слові

Саме з таким міркуванням розгорнув чергову книгу члена Національної спілки письменників України Миколи Берези “Очі ожинові”, яка цьогоріч побачила світ у видавництві “Волинські обереги”. Відразу зауважу, що як і в попередніх збірках поезій “Криниця дня”, “Мамина грамота”, “З немовлятком слова”, “На острівку твоєї доброти”, “ Громниця”, автор і в новій книжці підтвердив високе звання тонкого, непересічного лірика.
У віршах Миколи Берези незмінно присутні людяність, краса, ніжність, хоча й інколи з присмаком предковічного смутку, гіркоти розлуки, відлуння задавненого болю, що прошумів у вічність разом із роками юності.
У збірці “ Очі ожинові” Микола Береза щирий, відвертий, прагне осмислити бурхливість власних почуттів, цінність людського буття. Водночас він вимогливий до слова, вибагливий до своєї творчості, емоційний. Чим і завойовує симпатії читачів. Власне, книга й відкривається віршем, що ніби запрограмовує весь новий доробок поета;
Чи легко мені пишеться про вас?
Ви запитайте першої сніжинки,
Що творить понад садом світлий вальс
І падає, і пада на стежинку,
Котра веде, веде мене до Вас,
До погляду, до усмішки, до слова...
Енергія, експресивність рядків нової збірки Миколи Берези викликають зустрічний плин думок. Після повторного прочитання ще раз переконуєшся: це — поезія високої проби, звучне і вагоме слово, що торкається глибоких душевних струн читача, відкриває широкий і змістовний внутрішній світ ліричного героя. До таких належать вірші “Регочуть халамидники — вітри...”, “Прийшов у гості дощ...”, “Як гілка на вітрі”, “Юний кортеж”, “Чуже вінчання”, “Над Жулянами хмари в”янули” та інші.
Мудрою життєвою філософією сповнені рядки вірша “Я не вірю...”. Вони приваблююсь задушевною сповіддю, відвертістю, злетом творчої думки і, зрештою, реалістичним підсумком: «Я не вірю в щастя випадкове — Все закономірно у житті...»
Хвилює, зачаровує своєрідна мандрівка ліричного героя у минуле в “Острозьких сонетах”. У них бринить легкий смуток за непорочним почуттям юності, яке вже ніколи не повернеться, пронизує неповторний аромат і кришталева чистота першого кохання, до якого з висоти прожитих років не догукаєшся, не докличешся. ..
Нерідко у поезіях Миколи Берези вловлюються яскраві проникливо-сумні інтонації. У них також лунає мотив першого юначого кохання, що так і не збулося, не реалізувалося сповна, але навіки залишило слід у серці, завжди бентежить душу чарівним і водночас журливим спогадом. Тема, звичайно, не нова, але автор зумів її розкрити оригінально, відтворивши пережите, вистраждане власною душею. Читач знайде цю тему у віршах “Циганка”, “Оце життя!”, “Присіли між квітів...” , ‘”Орда” , “Лісничка”, “У лютому — осінь...” , “Кохана виходить заміж...”, “Вітер”.
Переконаний, що жодного читача не залишить байдужим такі проникливі рядки:
Я знаю — Ви красива. Та пробачте -
Не Вас мені судилось полюбити.
Поет знаходить пов ноцінне художнє втілення прожитого і пережитого, доповнюючи його яскравою образністю, ліричними емоціями, ледь помітним впливом ностальгії за минулим. Заглиблююся, аналізую вірш-роздум “Ну що ж, давай мовчати...”, що вражає оригінальністю, непересічним авторським поглядом на “вічну” тему кохання:
Зелено захвилюється трава
І все-таки, засвітяться слова.
Але, на жаль, не на твоїх вустах, Моя любове, грішна і свята!
Композиційно цілісна збірка Миколи Берези “Очі ожинові” закінчується дещо загально не підпорядкованим тематично віршем “Підкрались, а коли-то і не вгледів...”. Тут ліричний герой, а, можливо, й сам автор із висоти п’ятдесятиріччя оглядає пройдений життєвий шлях.

Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Рівне.