Рівне:

Створення та просування сайтів

ІМЕНИНИ

Перлина 11-гру, 2008, 09:509 prov 1 685
На подвір’я розкішного двоповерхового особняка із невеликою стоянкою для легковиків в’їхало чотири шикарні джипи. Із них поважно вийшли і неквапно попростували до парадного входу гості у супроводі модних псів. Досвідчені організатори відзначення знаменних подій і великі аматори застілля Роза Антонівна та Іван Герасимович, привітно вітаючись, оперативно розсаджували прибулих за багатий святковий стіл, що вгинався від кількості і різнобарв’я страв.
Поруч себе за столом гості розмістили і випещених собак чистокровної породи, переважно закордонного походження. Біля господаря зручно вмостився, радісно блимаючи очима, і сам іменинник — пес ротвейлер на ім’я Жорж, якому якраз виповнилося, як повідомила Роза Антонівна, два рочки.
Завдяки уважному ставленню Рози Антонівни до визначних і пам’ятних дат, вона вчасно повідомляла про це свого чоловіка, і тоді Іван Герасимович разом із дружиною ретельно готувалися до урочистої оказії.
Худюща і довгоноса Роза Антонівна, працюючи у незавидній фірмі, зуміла вийти заміж за кістлявого і довготелесого президента цієї фірми. Таке їй вдалося вперше за сорок п’ять років життя. І не помилилася.
Подружжя із відомих не тільки медицині причин уже не могло мати дітей, та й не бажало уже нащадків. Тому єдиною їхньою втіхою був Жорж. Правда, в Івана Герасимовича існувало із років дитинства ще одне хобі. Він піднімався на горище, де знаходилася величезна кімната із допотопним телескопом посередині та вмонтованим у стіну холодильником із відповідним запасом випивки і закуски. Після напруженої праці господар полюбляв проводити дозвілля за телескопом, який був націлений тільки на одну зірку, бо всі інші світила Іван Герасимович вважав піском, а тому за ними й не спостерігав.
Із роздобрілими та розпашілими обличчями, гості частувалися разом зі своїми чотириногими друзями, всіляко догоджаючи розбещеним псам. Добряче підпилий господар розчулено гладив Жоржа по спині, своїм носом торкаючись його носа, зовсім по-собачому гавкав і малорозбірливо паточив про те, як вони якось разом із улюбленим псом їли з однієї тарілки бутерброди, густо намащені чорною ікрою і посипані тертим голландським сиром.
— Пам’ятаєш?! — пробелькотів до Жоржа господар. Собака нічого не відповів, але натомість обізвався із клітки хриплим голосом папуга, який щойно мало не вдавився тортом.
— Води! Води! — щосили заволав екзотичний птах.
І хтось із п’яних гостей налив йому із фужера “Хортиці”.
Папуга зробив ковток горілки, ще більше витріщив очі і спантеличено прошипів: “Гидота!” Він і далі продовжував повторювати це слово, але його вже ніхто не слухав, бо вся увага зосередилася на “іменинникові”. Іван Герасимович знову ніжив своїм довгим носом чорний і вологий писок Жоржа, розповідаючи, як пес злизував із бутербродів ікру з сиром, а він ласував рештою — обслиненими собакою скибочками батону. Але господареві ніжності тварині добряче набридли, і вона грізно загарчала. Та Іван Герасимович не вгавав, що й вивело із рівноваги собаку. Він ще раз люто гаркнув і миттєво кілька разів уп’яв міцні зуби у худе обличчя господаря. Заюшений кров’ю “дресирувальник” перелякано заверещав. Пес, відчувши небезпеку, розпачливо заскавулів і кинувся навтікача, але був зупинений пильним охоронцем.
— Ружжо! Ружжо! — майже безсило хрипів Іван Герасимович. — Винагорода сто баксів! Негайно!
Перед під’їздом гримнув постріл охоронця. Наказ виконано. А Роза Антонівна відразу ж подвоїла винагороду.
Врешті почали поволі приходити до тями п’яні гості і схарапуджені пси. Прибігла захекана повнотіла сімейна приватна лікарка Алла Оверківна. Вона ретельно виконала всі професійні процедури, і перебинтованого потерпілого перенесли до спальні та обклали подушками, де він під впливом алкоголю заснув.
Гості разом зі своїми псами заспішили повз розстріляного Жоржа до іномарок. Собаки від надмірного перенасичення шлунків дружно потягнулися до найближчих кущів. П’яні власники чотириногих друзів намагалися втовкмачити тим, що з ними може трапитися така ж трагедія, як і з Жоржом, якщо вони насміляться бодай дряпнути господарів. Але вся ота словесна повінь байдуже пропливала повз собачі вуха.
Загуркотіли двигуни, і джипи почергово покидали гостинний двір із собачим трупом посередині. Над садибою запанувала траурна тиша...
Віктор ХОЖАЙ,
Рівне.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору