Рівне:

Іванівка — село священиків

Головна 17-січ, 2008, 20:379 prov 2877
Духовність

Іванівка — село священиків

Кожне село в Корецькому районі чимось відоме. Із Самостріл, наприклад, понад 20 чоловік стали науковцями, у Великих Межиричах виросло чимало відомих спортсменів, Крилів залишив свій слід у мистецькому світі. Та найунікальніша в цьому сенсі Іванівка — село на 170 дворів, що стало справжньою колискою священнослужителів. Якось із директором місцевої школи Фаїною Петрих ми підрахували: звідси вийшли в світ 133 батюшки! Зрештою, ще один цікавий момент: майже сорок іванівчанок стали матушками, одружившись із священнослужителями „зі сторони”. Не лише у Рівненській області, а й у всій Україні не знайти такого унікального поселення.


Бунтівне село

У часи войовничого атеїзму ставлення місцевої влади до Іванівки було однозначне: ганьбить район. Діставалось за нього корецьким керівникам на всіх пленумах, активах, семінарах, нарадах в області та столиці. Перепадало і мені, редактору районної газети: журналістів увесь час скубли за „недостатній рівень антирелігійної пропаганди в масах”. Та водночас була певна гордість за земляків, які незважаючи на постійні утиски, непримиренне ставлення радянської влади, комуністичної ідеології до релігії, вперто сповідували віру батьків. Єдиний православний священик у Японії — іванівець, колишній владика Рівненської та Острозької єпархії — теж (нині служить у Одесі). Вихідці з села працюють високими духовними ієрархами в Москві, багатьох регіонах колишнього Радянського Союзу. А на нелегку стезю душпастирів ставали цілими родинами. Розмовляємо з настоятелем церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що в приміському селі Страклів Дубенського району, Михайлом Мушкою (на фото). Після школи селянський син з Іванівки закінчив Мирогощанський радгосп-технікум, працював у колгоспі інженером з техніки безпеки. Тільки після втручання прокуратури звільнився з роботи, щоб стати студентом Загорської духовної семінарії. Нині протоієрей вірою і правдою служить церковній громаді. До слова, в родині його дружини, матушки Галини, п’ятеро церковнослужителів, навіть ігуменя православного монастиря. Передають своєрідну естафету від батька до сина у багатьох сім’ях іванівців. Так, багато років служив у Божому храмі Іван Капітонюк — батьківською стежкою пішли його сини Петро, Василь та Валерій. Після навчання в духовних семінаріях правлять у парафіях Рівненського району. Із родини Ільчуків один син став священиком, а дочка Надія понад 35 років була настоятелькою Корецького Свято-Троїцького монастиря. У родині Миколи Мочульського (служить у Новому Корці) батюшкою став син, а донька прийняла чернечий постриг у далекому Єрусалимі. Священиками стали брати Устименки — Іван, Олексій, Петро та Олександр. Багато хто пам’ятає, як у 1978 році компартійники та їх підписувачі мордували Василя Мельничука, коли той вступав до Одеської семінарії. Все витримав богобоязний юнак — прикладом йому був батько Леонід. До речі, висвятились у родині й Микола та Петро. Чимало довелося витерпіти й Івану Солодчуку, який нині секретарем у обласному єпархальному управлінні, ігумену Межирицького монастиря архімандриту Миколі Мельничуку.

То свята Земля

Понад 300 років існує невеличке поліське село, 130 років минає його Георгіївській церкві. Буваючи не раз у Іванівці, намагався зрозуміти, чому тамтешні юнаки та дівчата обирають дещо незвичні стежки у житті, аби сумлінно проповідувати віру батьків. Раніше масовий феномен пояснювали просто: попівський хліб легкий, тому й висвячуються. Дехто вбачав причину в селянській впертості, мовляв, заборонений плід завжди солодший, ото й притягує. Якщо сповідувати такі переконання, то останніми роками мав би інтерес іванівців до служіння Господу згасати. Та ні ж бо. За свідченнями настоятеля сільського храму Василя Мартинюка, не зменшується кількість іванівців, які хочуть стати душпастирями. Отець Василій благословив на добре діло десять вихованців. Та і в моєму записнику лишився добрий десяток прізвищ юнаків, котрі навчаються в духовних закладах чи бажають поступити туди. Мабуть, першоджерелом незвичної біографії села — глибока віра людей, дотримання ними Божих заповідей, прагнення втекти від захирілої моралі, згубних звичок, духовного спустошіння, суєтності. Така гарна традиція. Чув напівжартома-напівсерйозно сказане сусідами: „В Іванівці киньте камінь у натовп, то обов’язково влучите в попа чи попадю”. Попри іронію, ті ж великомежиричани й даничівці поважають „священне” село, вважаючи, що Іванівка та навколишні села Стовпин і Березівка, звідкіля вийшло немало служителів церкви, розташовані на особливій землі, богоугодній місцині.

Василь ЯНОШІ,

Корецький р-н.
Похожие новости
Створення та просування сайтів Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Календар
«    Лютий 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728 
Вгору