ЗА БІДНОГО ЧИНОВНИКА ЗАМОВТЕ СЛОВО

Очевидно – більшість наших громадян з числа тих, хто систематично прагне задовольнити не лише фізичний, а й інформаційний голод, помітили, як останнім часом різко зросла кількість скарг з боку нашого чиновництва різного рангу про досить низький рівень матеріального заохочення їхньої доблесної праці з боку держави.
Такі заяви прозвучали з уст цивільних міністрів, голів обласних і районних адміністрацій, рядових чиновників різного рангу аж до сільської ради включно. Правда, жоден із них не опублікував номера банківського рахунку, на який добрі, чуйні до чужої біди і здебільшого небагаті українці могли б надсилати гуманітарну допомогу, щоб утримати від напівголодного і напівроздягненого існування своїх благодійників, які денно і нощно мало не в злиднях і за мізерну зарплату наполегливо намагаються поліпшити життя тих, хто їх висунув на ці “багатостраждальницькі” посади.
Я абсолютно не хочу в чомусь принизити посаду державного службовця по відношенню до інших посад. Вона така ж важлива і необхідна, як і інші професії, і її представляють як в Україні, так і в нашій області сотні чесних, розумних і сумлінних людей. Але там, де звучить напівправда, в іншій частині звучить напівбрехня. Адже виявляється, що ті численні представники держчиновництва, які скаржаться на своє матеріальне забезпечення, ніде не називають своєї справжньої зарплати, тобто того, що вони отримують на “руки” ( не плутайте з тим, що береться “на лапу”), відкривають для необізнаного загалу лише рівень своїх посадових ставок, скромно заявляючи про те, що є ще певні надбавки і доплати. Оце і є той самий доважок до заробітної плати державного службовця, який не підлягав розголошенню за старої влади і не підлягає за теперішньої. І в окремих випадках цей доважок значно перевищує сам рівень посадової ставки. Кажуть, що негоже рахувати гроші в чужих кишенях, але ці гроші – це кошти платників податків, і ми вправі знати, куди вони йдуть і чи настільки бідні у нас держчиновники.
Загадкова надбавка
З чого ж все-таки складається заробітна плата державних службовців, могли б краще пояснити вони самі або їхні бухгалтерії. Але оскільки вони не горять великим бажанням давати таку інформацію для пересічного громадянина, спробуємо розібратися самі, не називаючи конкретних цифр. Отже, державний службовець, який сумлінно виконує свої посадові обов’язки і не перебуває в немилості у вищестоящого чиновника ( а таких, як правило, звільняють з роботи під будь-яким приводом), за свою працю може отримати такі види виплат: посадова ставка, доплата за ранг, доплата за стаж державної служби, надбавка за інтенсивність виконуваної роботи, 33% преміальних від усіх сплюсованих попередніх сум. З цих усіх виплат найбільш загадковою є надбавка за інтенсивність роботи. Напрошується висновок, що чиновник за згодою законодавця має право працювати і не на повну силу, за що йому виплачуватиметься доплата у меншому розмірі або він може бути позбавлений її розчерком пера вищестоящого чиновника. Причому лише цей вид доплати може становити від 50 до 90 відсотків ставки держслужбовця. Тобто завдяки лише одному видові доплат зарплата може збільшуватися в півтора або майже в два рази. Багато працівників державної служби заявляють, що доплата за інтенсивність і преміальні в розмірі 33 відсотків виплачуються лише за умови наповнення бюджету того чи іншого рівня. Але ж з іншого боку саме вони і відповідають за це наповнення, тобто їх зарплата залежить від них самих. І в разі безумовного виконання бюджету і своїх посадових обов’язків заробітна плата держслужбовця виявляється значно вищою, ніж це комусь хочеться показати. І що дивно, гроші на такі доплати і преміальні знаходяться, якщо не під час поточних виплат, то в кінці року під час коригування бюджету, коли вже їх не можна використати на щось інше через стислі календарні строки. В той же час керівники шкіл, дошкільних навчальних закладів, медичних установ змушені свідомо йти на побори з боку батьків або пацієнтів, щоб у належному стані утримати довірені їм державні установи.
Хотілося б звернути увагу на дискримінаційність Закону про державну службу в Україні в декількох аспектах. Як не дивно, він розповсюджується на колишніх партійних і комсомольських працівників, причому враховується стаж колишнього СРСР. Важко пояснити, що така людина, як колишній голова колгоспу з 40-річним стажем головування І.Зіненко з Великого Вербчого Сарненського району, не має стажу держслужбовця. А хлопчина із загальною середньою освітою, який працював комсоргом, звільнений секретар парторганізаціїї такий стаж здобули. Чому, наприклад, в районному відділі освіти методист не є державним службовцем, а спеціаліст відділу такий статус має, хоча вони виконують практично одну і ту ж роботу, а часто навіть сидять в одному кабінеті? Чому права на доплату за інтенсивність роботи не має, наприклад, хірург, який за день робить кілька операцій, вчитель, який щодня колосально втрачає можливості своєї нервової системи, доярка, механізатор чи сільська трудівниця, котра в спеку засмагає не в Криму або турецькій Анталії, а на зелених плантаціях цукрових буряків? Хто виміряв інтенсивність їхньої праці?
Чи може при малій зарплатні бути солідна пенсія
Чому законодавець передбачив для держслужбовця виплату в розмірі десяти місячних посадових окладів при виході на пенсію? Чому сама пенсія його може становити до 90 відсотків заробітної плати і систематично коригуватися в бік збільшення при підвищенні заробітної плати діючих чиновників? Чому ця пенсія значно вища, ніж в інших бюджетних працівників і чи можливо це при малій зарплаті? І ще безліч “чому” виникає, коли це діється в суспільстві, яке проповідує канони демократичності і соціальної справедливості.
Наведу кілька прикладів з життя. Відомий в області й Україні педагог Сарненщини, Заслужений вчитель України, Відмінник освіти України і колишнього СРСР Ю.Дишель, який близько сорока років очолював Сарненські середні школи №5 і №4, у віці за 70 років, емігруючи в Ізраїль, в розмові зі мною зі сльозами на очах говорив про те, що він при стількох регаліях і заслугах отримав пенсію в півтора рази меншу, ніж його випускниця середніх здібностей, яка більше десяти років пропрацювала не найбільшим начальником в органах виконавчої влади.
Інший приклад з життя декількох знайомих сільських голів, які систематично піддавалися критиці, недбало виконували свої посадові обов’язки, але два скликання на виборних посадах з горем навпіл відбули. Зараз їхня пенсія вдвічі перевищує пенсію директора школи з тридцятирічним стажем керівної роботи.
Звичайно, це питання у врегулюванні Закону про державну службу в Україні потребує законодавчого розв’язання в межах держави, щоб не ділити людей в суспільстві на білих і чорних, і головне, не викликати штучної нелюбові до державних управлінців через недолугість якогось одного державного закону. Але хто ж приймає ці закони? Та ті ж самі народні обранці у Верховній Раді, які, мабуть, зацікавлені у невирішенні даного питання, бо й самі вони встановили собі такі пільги, які простому смертному і не снилися. Причому при вирішенні питань власного забезпечення в головному законодавчому органі держави або не виникає непорозумінь, або ж вони на загальний розгляд не виносяться.
Бідна влада дорого обходиться народові
Хочеться звернутися до голови обласної державної адміністрації Василя Червонія, який також публічно заявляв про мізерність чиновницької зарплати. Ліпше і більш об’єктивно було б замість того, щоб називати рівень тарифної ставки того чи іншого держслужбовця, оголосити рівень пенсій, наприклад, таких високопоставлених чиновників як П.Прищепа, О.Чуприна, чи будь-якого іншого чиновника. Тоді інформація про рівень матеріального забезпечення дерслужбовців буде достовірною, бо кожному зрозуміло, що зарплата не може бути меншою за пенсію.
І ще, шановний пане Василю, коли Ви публічно заявляєте про те, що заробітна плата народного депутата значно вища, ніж у голови облдержадміністрації, то певна частка вини тут є і Вашої. Адже працюючи стільки років депутатом парламенту, Ви не поцікавились, як живе на таку невисоку зарплату Ваш попередник на посаді, і не зініціювали разом з іншими депутатами розгляд питання про її підвищення.
Наостанок хотілося б нагадати про те, що Президент України Віктор Ющенко теж неодноразово заявляв про те, що бідна влада дорого обходиться народові і що держслужбовцям необхідно підвищувати заробітну плату, щоб вони не крали у народу і держави. Цього, на мою думку, не слід нині робити ні в якому разі, в той час, коли ще невиплачені борги минулих років вчителям, коли низькою залишається заробітна плата інших державних бюджетників, коли в суспільстві і так існує соціальна несправедливість і немає гарантій, що нечесний чиновник не буде красти пропорційно до підвищення своїх прибутків.
На тлі цих всіх негараздів ( нехай простять мене десятки моїх знайомих держслужбовців) нове підвищення заробітної плати державним чиновникам викличе обурення і новий виток недовіри до влади серед простих людей України. А саме на цю владу вони покладали і покладають свої найкращі надії і сподівання.

Віктор ШЕРШЕНЬ,
С.Велике Вербче, Сарненський район.