СТО РОКІВ ВІДСВЯТКУВАЛА У ДЕНЬ КОНСТИТУЦІЇ

Хавронія Лимич зі Здовбиці Здолбунівського району – найстарша представниця роду Лимичів. 28 червня, саме тоді, коли вся Україна святкувала дев’яту річницю прийняття Конституції, пані Хавронія відзначала свій столітній ювілей.
Жила собі бабуся Хавроня і не думала не гадала, що колись на її День народження з’їдуться гості з різних куточків України. А таки з’їхалися – з Дубна, Кузнецовська, Львова і з самого Києва. Навідались навіть ті, яких за сто років у цей день побачила жінка вперше. Привітав Хавронію Лимич зі століттям пройденого життєвого шляху і голова Рівненської облдержадміністрації Василь Червоній.
А про те, що її по телевізору покажуть, жінці і вві сні не снилося. Бо кому цікава проста сільська бабуся, яка нічим особливим не відзначилася, закінчила один клас школи, пропрацювала усе життя у колгоспі... Не такі, здається, зазвичай стають героями телесюжетів…
Не була жінка улюбленицею долі. Народилася на Дрогобиччині, у дев’ятнадцять років вийшла заміж. Але не встигла досхочу натішитися подружнім життям. Через вісім років залишилася вдовою. Чоловік працював на вирубці лісу – там і вбило його колодою. Страшний збіг обставин – через роки таким самим чином обірвалося життя і чоловіка старшої доньки Марії. Отож, залишилася Хавронія без сильного плеча поруч, з трьома донечками на руках.
Згодом доля закинула у Здовбицю, де й мешкає донині. А в ті далекі роки, щоб і самій жити, і дітей виховувати, доводилося жінці нелегко – колгоспні буряки, ланки, тяжка праця на землі… А ще своє домашнє господарство доглядати потрібно було.
– Працювала і на птахофермі, – розповідає Хавронія Лимич. – Пішки носила яйця на інкубатор у Здолбунів. 300 яєць за один раз переносила – одна корзина на плечах і ще по одній у кожній руці.
А в роки війни зовсім важко стало. І важко, і страшно. Біля самої хати снаряди вибухали. А одного разу у вікно влетів осколок – ледь-ледь не зачепив доньки. Своїм тілом намагалася прикривати дітей, щоб захистити, вберегти від смерті, яка в ті дні стояла за спиною чи не в кожного. І у стіжках, і під столом, і в погребі – ховалися, де могли.
Та вже минулося усе, проте не забулося, полином не заросло – таке нелегко забувається, не затуплюють роки пам’яті. І хоч перед очима нині у жінки темна пелена – майже нічого уже не бачить – проте страшні картини минулого чітко вимальовуються у пам’яті і зараз. А при згадці про них по зморщеній щоці котиться сльоза…
Але поміж тим є й радості в житті бабусі Хавроні – це її дружний і великий рід. Мало того, що вона стала прабабусею, вже й праправнуки навідують стареньку. А зі століттям привітали Хавронію Лимич і ті родичі, про існування яких вона донині і не знала.
А найбільша заслуга у цьому належить Андрію Лимичу, лікарю східних методів діагностики та лікування, а також голові Всеукраїнського Фонду роду Лимичів. Упродовж незначного проміжку часу Андрій Лимич спромігся віднайти понад тисячу рідних по крові людей, дослідивши генеалогію роду до дев’ятого коліна! Саме з його ініціативи у жовтні 2000 року у Рівному відбулося велике родинне віче, на яке з’їхалися понад 300 представників із 17 областей України. А за чотири післяз’їздівські роки пошукової та дослідницької роботи Андрій Лимич віднайшов ще чимало “нових” родичів – рід розширився до понад 2000 людей. Цілком вірогідно, що і ця цифра зростатиме, враховуючи родичів з-за кордону. І як виявилося, історія роду ще давніша, ніж це думалося спершу. Є підстави стверджувати, що вона починається аж з 1480 року.
Марина ДАНИЛЮК,
с. Здовбиця, Здолбунівський район.