У цьому році найстарішій жительці Золотолина Прибільській Устині виповнилось 98 років, але її життєвій енергії можна лише позаздрити: сама собі раду дає, правнуків догляне, грядку може виполоти, грубку витопити.
Пригадується вислів одного мудреця, який сказав: ще ні природа, ні люди не придумали, як не старіючи прожити довше.
В Устині Прибільської на це є свій погляд. Та й бесідувати з нею приємно.
— Я прожила непогано, — розповідає бабуся. – Нас у сім’ї було десятеро. До школи не ходила, бо залишилась одна в матері і треба було працювати. Але була грамотна, тобто практична. Працювала і в колгоспі, і потроху приторговувала. Нелегко було. Особливо останні двадцять років, коли залишилася без чоловіка.
Хата в старенької велика, розташована поруч з будинком дочки Надії. Хоча хата належить внукові Анатолію, їй двох кімнат вистачає сповна.
На ганку зупинив погляд на чималому запасі дров. Цікавлюся, чи бува, не сама бабуся такий запас зробила і чую:
— Ні, синочку, попросила працівників. Знаєш, дорогенький, бувають дні, що ніхто дверей не прочинить. А я собі живу, молюся Богу, співаю колядки. Он пташечки у вікно заглядають.
— Моя мама оптимістка, ніколи не скаржиться, — каже дочка Надія. – Найбільше вражає, що вона досі не втратила інтересу до життя. Їй все потрібно знати, постійно перебувати в русі.
Як зізналась баба Устина, багато хто їй зичить здоров’я та дожити хоча б до ста років. Тоді бабуся посміхається і каже: „Ну, я й з усіх сил стараюся ще жити й жити. Хоча молодість не вернеться”.
Чом би ні, якщо попри поважний вік, жінка має досі світлий розум та цупку пам’ять. Вона пам’ятає свої дитячі роки, роки своєї молодості. Навіть знає секрет свого довголіття – не думати про хвороби, а більше усміхатись, і найголовніше, — вірити в Бога.
Василь АВДИМИРЕЦЬ,
Костопіль.
