Міс Дженіфер любить наші голубці, млинці і пісні

Два роки працював у Дубні Девід Спенглер — випускник коледжу в Буффало, що в штаті Нью-Йорк. Встиг набути певних вчительських навиків у рідному місті. Але мріяв побувати у Старому світі (спеціалізувався із історії європейських країн), аби дізнатись більше про життя, побут і звичаї тамтешніх мешканців. Ото й зголосився поїхати волонтером у далекий невідомий край.
Коли я поцікавився, чи не пов’язане його відрядження з розвідувальною діяльністю (раніше постійно втокмачували електорату, що кожен другий у „Корпусі миру” — шпигун), співрозмовник довго сміявся. А потім пояснив: головним покликанням групи із 95 осіб, котрі добровільно захотіли допомогти в становленні різних галузей народногосподарського комплексу України, вважається налагодження гарних стосунків між двома народами, обмін досвідом (американці ладні не лише вчити, але й вчитись), ознайомлення із національними особливостями побуту, звичаїв, традицій.
Багато чого було дивним для містера Девіда: сувора зима, мовний бар’єр, кухня. Та помаленьку призвичаївся до нового середовища. Подобались українські колядки, новорічні свята (аж двічі відзначають Новий рік); поповнював мовний запас, знайомився із одягом поліщуків. А приїхав у Дубно, бо хотів пізнати провінцію, де завжди багато цікавого, незвичного. От місто відзначило 900-літній ювілей, мав славне історико-культурне минуле. Чого варта грізна фортеця над Іквою, яку ніхто з чужинців не міг здолати.
У школі волонтера зустріли приязно, знайшов тут чимало щирих друзів. Уроки вів у 5-9 класах; діти здібні, допитливі, хоч і непосидючі. В порівнянні із заокеанськими ровесниками більш тягнуться до знань, люблять, коли їх хвалять. І вдячні: бачили б ви, які букети дарують на День знань. Американець ділився із колегами посібниками, учився і сам, чимало історико-краєзнавчої літератури придбав. По „секрету” повідомив, що вельми сподобався борщ із пампушками, голубці та вареники із картоплею. Отоді я, знаючи, що він не пов’язаний вузами Гіменея, натякнув, що, мовляв, кругом стільки красунь, вправних господинь, які можуть щодень готувати ці страви. І почув від 26-річного кандидата у наречені:
— Опинивсь у ролі дами, котра відвідала багатий бутік. Якби запропонували їй єдине пальто — відразу придбала б, а то вибір великий, очі розбігаються. Так і в мене виходить: куди не подивлюсь – одна дівчина краща за іншу. Яку вибрати? Непогано вивчив по-українськи, знав би, що сказати коханій, аби гарбуза при сватанні не піднесла (сміється).
Із розмови з вчителями, учнями зрозумів, що вони хотіли б, аби містер Девід і далі в них проводив свої „некласичні” уроки (це тема окремого журналістського виступу), а директор школи Петро Янок навіть просив керівників „Корпусу миру” продовжити йому відрядження. Наскільки знав, мешканець далекого заокеанського Буффало теж був не проти продовжити „дубенську прописку”, бажав і надалі допомагати допитливим школярам опановувати „мову світу”.
Та пройшло аж два роки, поки директор на одній із нарад не повідомив, що „Корпус миру” задовольнив таки прохання дубенчан і знову направив у їхню школу волонтера. Точніше сказати – волонтерку, одну з двох, які прибули на Рівненщину. Отак у мене з’явилась змога продовжити тему про благородну справу колеги.
Міс Дженіфер Хайнц – мешканка міста Бесседа (штат Меріленд); випускниця Нью-Йоркського університету, де вивчала історію Східної Європи. Уже студенткою побувала в Іспанії. Виходець із заможної родини: батько – адвокат, мати – профспілковий діяч, брат працює екологом-атомником. Сер Джон і місіс Лінн уже приїжджали в Дубно на Різдво. Упродовж тижня не лише відзначили 23-річчя доньки, але й цікавились життям поліщуків. Усе „о-кей!”, тільки ніяк не могли звикнути до багатьох святкових столів. Мама обіцяла навідатись в Дубно і під час Великодня.
Працює заокеанська вчителька в 5-10 класах, має 18 годин тижневого навантаження, веде позаурочний „Англійський клуб”. Цікавими видались її міркування про українську та американську системи освіти. Якщо в першій є обов’язково визначені „зверху” предмети для всіх учнів, то в школах США обов’язковість деяких предметів визначають самі навчальні заклади, а обов’язкова навчальна програма закінчується у восьмому класі. Далі учні або кидають школу взагалі, або вивчають предмети, які їм до вподоби – фактично вже після восьмого класу починається їхня спеціалізація. Отже, можна твердити, що загальноосвітній рівень випускників українських шкіл є вищими, зате випускники аналогічних американських середніх навчальних закладів більш підготовлені в окремих галузях. Коли йдеться про вивчення іноземних мов нашими школярами, то вони знають їх набагато краще. А ще для юних українців характерні непідроблена життєрадісність, працьовитість і прагнення до інтелектуального зростання.
Що стосується учнів ЗОШ №5, то вони вже призвичаїлись до швидкої мови емоційної міс Дженіфер, яка виконує благодійну місію – допомагає учням підвищити рівень знань, а колегам – рівень викладання мови, нині так важливої для наших земляків. В свою чергу, американка володіє українською мовою на побутовому рівні, хоч несхожість граматик таки дається взнаки. Вона захоплюється милозвучністю наших пісень, ладна слухати їх щодня. А ще подобаються їй голубці та млинці. Та й Дубно – гарне містечко, неприємно лишень, що на його вулицях чимало сміття, вибоїн і людей у нетверезому стані.
Заступник директора школи з іноземних мов Олена Гуда каже, що упродовж півроку намагатимуться не вельми завантажувати міс Дженіфер, та вона сама „рветься в бій”, хоче брати участь у різноманітних заходах. Комунікабельна, залюбки ділиться із колегами методичною літературою. До речі, батьки через Інтернет „скидають” їй потрібну інформацію з питань літератури, мистецтва, спорту. Вона впевнена, що свобода освіти – не розвага, бо нині й американці роблять ставку на якісну сторону справи. Що цінного в філософії освітніх установ? Тут прагнуть, аби кожен школяр міг про себе сказати: „Я – блискуча особистість! Мені все вдасться!” Щоб виживати й працювати, випускникам потрібно звикати навчатися протягом всього життя.
Містер Спенглер „брав” вихованців любов”ю до музики, гарно грав на гітарі, співав разом із старшокласниками. Міс Дженіфер показує приклад серйозного ставлення до власного здоров’я. Невисока на зріст, туго збита, струнка русявка щодня бігає перед роботою. Ото частенько дубенчани говорять педагогам: „Бачили вашу американку, бігала по парку”.
Міс Хайнц мріє про щасливе сімейне життя, любить подорожувати, щасливою вважає людину, котра не обділена розумінням своєї значимості й підтримкою оточуючих. Вона нагадала вислів відомого письменника-земляка Джона Стейнбека, що потрібно щонайменше п’ять років, аби пізнати побут іншого народу. Найімовірніше, стільки часу випускниці історичного факультету не вдасться провести в нас, та і за два роки вона чимало пізнає з історико-культурної спадщини України.
Василь ЯНОШІ,
Дубно.