ГЕОМЕТРІЯ КОХАННЯ, або Третій зайвий

У кожного з нас свої спогади про кохання. Комусь воно принесло радість зустрічей, щирість поглядів, а комусь біль нерозділеності і втрат... Саме так було у героїні (чи, точніше, у героя) цієї історії. Отож, жінки, затамуйте подих і читайте чужу привідкриту таємницю.
Юлія була одною з перших красунь на селі. Що й казати, було на що заглядатись місцевим (та й не тільки) парубкам. А головне – окрім гарних оченят, була у неї та щирість, справжність, яка буває, певно, лише у скромної, не розбещеної міськими розкошами дівчини. А ще було у неї вірне кохання, що йшло поруч багато років – теж гарний юнак, високий, ставний, до пари – Сергій. Напівдруг, напівкоханий, добре знаний. Тож на селі ніхто уже не смів особливо заглядатись на Юлю – всі були впевнені в обов»язковому майбутньому майже готових молодят.
Швидко збігли шкільні роки, і розумна дівчина захотіла вчитись далі. У чужому місті. Не дуже тішило це Сергія, який не виношував амбітних планів, та наречена і батьки хотіли для доньки гарного майбутнього. А перед юнаком постала не дуже радісна, проте цілком очевидна перспектива – служба в армії. А, значить, розлука, яку витримують далеко не всі пари.
На радість собі і батькам, Юля вступила до омріяного закладу. Жити довелось з дівчатами на квартирі, тож сумно не було. Вдень заняття, ввечері – перечитування конспектів та дівочі розмови – час плинув швидко. Вихідними Юля приїздила додому, гуляли з Сергієм, переконували одне одного, що не така вона вже і довга, розлука…А згодом гуляли випровадини, і обоє намагались приховати сльози. Від усіх, навіть від себе.
Тим часом у місті Юлю запримітили. І не хто-небудь, а старший за неї, вродливий хлопець Андре з чужої країни. Доки Юля наївно вважала його “просто другом”, він завалював її кімнату квітами, запрошував у дорогі ресторани, купував прикраси, від яких вона завжди відмовлялась. Хтозна, чи лукавила вона перед собою, що не розуміла цих залицянь, але вони не були їй неприємними. На вечері вона ходила з подругою, бо все-таки не довіряла малознайомому кавалеру. А коли одного разу в дорогому авто він схотів поцілувати дівчину, вона прямо сказала, що нічого такого між ними не може бути, оскільки вдома на неї чекає хлопець. І Андре покірно згодився на заздалегідь приречені стосунки. А, може, вважав, що завоює серце красуні.
Одного разу взимку, коли падав ніжний білий сніг, проходили вони повз магазин з дорогими шубами. Юля знала, що вона ніколи не зможе дозволити собі таку розкіш. Але Андре попрохав її зайти і приміряти пухнасту красу. Юля закуталась у тепле хутро і зітхнула. Швидко скинула з себе шубу і вийшла. А Андре попросив зачекати її надворі. Яким же був її подив, коли він накинув їй на плечі ту саму шубу і сказав: “Це тобі подарунок”. Юля навідріз відмовилась. Зав»язалась коротка суперечка. Повз них проходила якась жінка, і Андре несподівано запропонував шубу їй… Вражена Юля швидко пішла від магазину, а сніг ніби шепотів їй услід: “Будеш-ш-ш жаліти…”
Та ось повернувся з армії Сергій. Зрадів, що кохана дочекалась і запропонував одруження. Уже пеклись короваї, весільні торти, молода вибирала сукню, як між ними спалахнула сварка. Юля приревнувала коханого до дівчини, з якою його хтось у селі бачив. Зопалу мало не відмінили торжество. Але вирішили приховати сварку від стомлених приготуваннями батьків. Повезла Юля пригощання і в місто свого навчання, дівчатам. Поїхала разом з молодим чоловіком. І раптом до кімнати зайшов... Андре. Він покликав Юлю на хвилинку, а Сергій зробив вигляд, що не помітив незнайомця. Може, вважав, що втрачати йому вже нічого. А, може, подумав, що то якийсь однокурсник.
“Виходь за мене заміж”, – несподівано відверто сказав Андре. “Я не можу, я вже заміжня” – сказала Юля, показуючи новеньку обручку на правій руці. “Ти обманюєш, не може бути”, – не вірив Андре. “Але чому ти вийшла за нього? Може, ти вагітна? Їдемо зі мною, я заберу тебе разом з дитиною...” Юля тільки вперто хитала головою. І йому довелось змиритись. І тихо піти з чужої, тепер назавжди втраченої для нього радості.
Після того, казали знайомі, бачили його у барі, де вони колись сиділи з Юлею. Він підкладав бармену щораз нові купюри, щоб замовити улюблену ними обома пісню, і ...плакав. Якось до подруги Юлі, яка залишилась у місті, під»іхала дорога машина, і звідти вийшов гарний чоловік з двома охоронцями. “Ви Ольга? – ввічливо запитав він у спантеличеної і трохи наляканої дівчини. Пам»ятаєте мене? Як вона?” Андре жадібно випитував таємниці чужого життя своєї коханої, а коли почув, що та вже народила первістка, сказав тільки: “Чи таке ж красиве дитя, як мати?”
Юля знає, що більше ніколи не побачить Андре. Вона ні за чим не шкодує. І вважає, якби була можливість прожити ще одне життя, вона прожила б його так само. І тільки іноді у світлий спогад про молодість буде вплітатись велике нерозділене кохання чужоземного юнака.
Наталя АНДРІЮК,
Радивилів.