Рівне:

Створення та просування сайтів

Готуймось до Страсного тижня і Пасхи

Порадниця 16-кві, 2009, 09:319 prov 1 598
Час невпинно летить – ось і другий весняний місяць збігає. А з ним все ближче до низки релігійних свят, на які багатий останній тиждень Великого посту, що в народі звуть Страсним. Як і завше, цьогоріч він почався Вербною неділею.
Земляки звуть Страсний тиждень Білим, позаяк іде діяльна підготовка до Великодня. Господині повсюдно білять хати, перуть білизну. Навіть приповідка існує: „Прати, шити, білити – завтра Великдень”. А наприкінці Страсного тижня печуть паски, фарбують і розписують яйця.
Мабуть, не всі читачі знають, що про Вербну неділю не знайдено навіть згадки в Біблії. Більше того, у виданні „Біблейської енциклопедії“ (XIX ст.) вербу названо... сатанинським деревом. Мовляв, з неї зробили кілки, якими Ісуса прибивали до хреста. Але наші предки не зважили на таке прокляття–застереження, а взяли дерево за головний атрибут при відзначенні важливої християнської події – в’їзду Сина Божого до Єрусалиму. Як відомо, тоді іудеї вітали Христа, встеляючи йому шлях пальмовим віттям. На нашому терені пальмові гілки замінили вербовими. Причин цьому дві. По-перше, не росте повсюди на українській землі пальма. По-друге, відіграло свою роль те, що наші пращури в дохристиянський час поклонялись живій природі, взагалі рослинам, деревам, кущам. Верба, як і калина, — серед найулюбленіших дерев українців, візитна картка краю.
Важливим днем у Страсному тижні є четвер, що звуть Великим, або ж Чистим. Тут маємо поєднання християнства з язичницьким віруванням. Йдеться насамперед про народне розуміння турботи про здоров’я, задобрювання природних сил. Етнограф Микола Маркевич писав, що той, хто мав шкірні захворювання, мусив цього дня викупатися ще до схід сонця.
Зернові, посіяні у Великий четвер, будуть чистими, без бур’янів. А ще цього дня загортали в полотняну шматинку сіль, обпікали в печі, аби подати її на Великдень. Сіль ця вважалась помічною при захворюванні домашньої живності.
У Чистий четвер обов’язково намагались піти до церкви, запалити там свічку, обережно (аби не згасло полум’я) принести додому, щоб сажею з неї намалювати на сволоці хрести-обереги, які мали захистити оселю від нечистої сили. Цю свічку тримають упродовж року, засвічують під час грози, задобрюючи Перуна. Тому вона зветься ще „громничною свічкою”. ЇЇ дають у руки людині, котра скінчила земну путь.
Громнична свічка помічна в багатьох випадках. Вірили, що вона рятує від пропасниці. Але треба обміряти її ниткою в три довжини, потім нитку спалити й давати хворому випити золу. Засвічували „громничку”, коли в домі була породілля. Ходили зі свічкою, принесеною з церкви в Чистий четвер, і на Пасху.
Найжалобнішим днем є п’ятниця, коли упродовж дня забороняється їсти й пити. Кожен мусить піти до викладеної в церкві плащаниці, що символізує гріб Господній. Та не всім відомо про Туринську плащаницю. А придалася вона й нещодавно під час дослідження унікальної знахідки, яку виявили в околиці Єрусалима. Йдеться про дерев’яний хрест (поруч із ним лежав терновий вінок), знайдений Рональдом Вортином – американським археологом із Далласа. Аби підтвердити версію, що на ньому в 33 році н.е. розіп’яли Ісуса, порівняли часточки крові з хреста й Туринської плащаниці, що вважається саваном Сина Божого. Кров виявилась абсолютно ідентичною, а хімічні аналізи засвідчили вік хреста – від 1925 до 2000 літ.
З цією унікальною знахідкою пов’язана не одна знаменна подія. Вортин запросив у Палестину 13 всесвітньовідомих вчених для проведення подальших аналізів. Знаходилися серед них 62-річний французький археолог Бернар Херсант і 38-річний шведський біолог Хассе Джуттерстрем. Обидва вчені були невиліковно хворі раком (відповідно підшлункової залози та легенів). Після шести тижнів праці з Хрестом Херсант і Джуттерстрем обстежились у лікарів, які не зуміли знайти якихось слідів немилосердної недуги. Медики не в змозі пояснити зцілення. Учасники експедиції вважають випадок із колегами яскравим свідченням того, що на цьому хресті й був розіп’ятий Ісус Христос.
Найчастіше в п’ятницю починають розписувати писанки. А в Страсну суботу – останні приготування до свят Великодніх. Вночі йдуть до церкви, щоб після вістки священика „Христос Воскрес” врочисто обійти храм і посвятити паски та крашанки, ковбаси, сир, хрін. Далі розговлялись після Великого посту. Господар від паски відрізав із трьох боків шматочки – ці окрайці тримали до закінчення святок і віддавали худобі.
Великдень – сімейне свято, в гості майже не ходили. Хіба що молодь збиралась у центрі села, дівчата водили хороводи, дарували писанки тим хлопцям, яким симпатизували. А підлітки крашанками грали „навбитки”.
Гасло вогнище біля храму, розпалене ще звечора, аби біля нього грілись ті, які прийшли на всеношну. З цим дійством пов’язана біблійна історія: ніби коли на розп’ятті помирав Син Божий, то довкіл ватри разом із охороною сидів і Петро.
З Великоднем пов’язаний ще один обряд у поліщуків. Запалений у суботу посвіт горів у оселі цілу ніч. Удосвіта його гасили й виносили з хати, аби знов запалити аж 14 вересня.
Перший після Великодня четвер називався „нявським” або „рахманським”. Цього дня не працювали. Люди йшли до річки, пускали на воду шкаралупи від крашанок, „аби допливли вони до померлих і оповістили, що був Великий день”. До речі, цей тиждень був „поминальним”: родини прибирали надгробки на кладовищі, влаштовували поминальний обід, залишали обрядові страви – крашанки та цукерки.
Нинішній Великдень, коли на всіх вірних спадає світло Господнє, Божа благодать, припадає на 19 квітня. Готуймось зустріти величне свято, очистивши душу від гріхів. Адже Великдень недарма вважається Великим днем – це воскресіння із мертвих, яке започаткував Ісус Христос.
Підготував Василь ЯНОШІ,
Рівне.

Свячене. Крашанки та писанки

Свячене – це один із найважливіших знаків воскреслої радості. Особливе значення мають яйця, великоднє печиво, обов’язково гіркі зела (хрін) на згадку про гіркість Христових страстей. Хрест – це головна прикраса свяченого.
У Великодню суботу готують крашанки.
Здебільшого фарбують яйця у червоний, жовтий, синій, зелений і золотистий кольори. Шкаралупу зі свячених яєць зберігать і використовують для обкурювання людей і худоби від пропасниці. Крім крашанок в окремих сім’ях роблять писанки.
Звичай виготовляти писанки та крашанки виник в Україні дуже давно, ще в дохристиянські часи. Це підтверджує випадково збережений експонат, котрий датується ІХ століттям. Мова йде про писанку з назвою „Берегиня”. За свідченням фахівців, українське писанкарство – за художнім рівнем, багатством кольорів, довершеністю малюнків і сюжетністю – прирівнюється до знаменитих китайських та японських мініатюр.
Наші давні предки поклонялися сонцю. В ньому вони бачили відродження і природи, і життя. В яйці теж таїться зародок нового життя, а за формою воно нагадує сонце. Отож і стало яйце символом відродження весняного сонця. Його і почали розписувати магічними знаками. Так з’явилася писанка.
Писанкарство в Україні було поширене в усіх без винятку регіонах. Кожна майстриня мала власні рецепти приготування рослинних барвників і оздоблення сюжетних малюнків. Це було нелегке заняття, що вимагало неабиякого хисту та уміння. За допомогою бджолиного воску і писала на яйцях виводилися вигадливі сюжети різнокольоровими барвами.
Виготовляли писанки переважно дівчата.
У давнину був звичай приходити до високопоставленної особи з якимось дарунком. Марія Магдалина, проповідуючи Христову науку, якось зайшла до двору римського кесаря Тиверія, подала йому червону крашанку зі словами: „Христос восрес!”, після чого почала свою проповідь. За її прикладом й інші християни в день Пасхи почали обдаровувати один одного крашанками чи писанками. Писанка і крашанка — це не одне й те ж. Крашанка з’явилася набагато пізніше від писанки. Крашанки їдять, діти граються ними у великодні ігри. Писанки ж ніколи не варять, щоб не вбивати живу силу зародка, їх не їдять, а дарують і зберігають як священний талісман.
Як із мертвої шкаралупи яйця з’являється нове життя, так й Ісус Христос вийшов із гробу до нового життя. Червона крашанка є символом нашого спасіння через пролиту на хресті кров Ісуса Христа.

Як у світі відзначають Великдень

Пасха – найбільше свято християнства. Але його у різних країнах світу святкують по-різному. Пропонуємо зробити невеличку “пасхальну екскурсію”.
ІТАЛІЯ. У свято Пасхи католики світу свій погляд звертають на Рим. За старими традиціями, у Великий Четвер Папа Римський омиває ноги 12 священикам, як це робив Ісус своїм учням. На Велику П’ятницю у Колізеї дуже людно: віруючі придходять з усього світу, адже у хресному ході сам Папа несе хрест. А у День Воскресіння на площі св. Петра голова католиків благословляє усіх і вітає народи світу 59 мовами. У понеділок римляни вирушають на пікніки, адже весна вже безповоротно ввійшла у свої права.
РУМУНІЯ. У наших сусідів на свято Пасхи – похід до кладовищ. У маленькому селі Путні у ніч Пасхи вулиці не освітлюються. Зате горять тисячі свічок, квітами та свічками прикрашені могили. Діти у святковому вбранні несуть у маленьких кошиках червоні писанки, які кладуть на могили, всі моляться за своїх померлих. Писанки роздають також бідним, аби вони теж молилися за упокій померлих, а затим починається пасхальний хід.
ЧЕХІЯ. Пасху у Чехії святкують так, як і ми. У Празі на стіл ставлять традиційні пасхальні страви – шовдарь, паску, варені яйця, але випікають і колачі у формі ягняти та колачі із медом. Дівчата старанно малюють писанки, а хлопці в понеділок поспішають до них, але не поливати, а “пригощати” вербовими прутиками, аби вони залишилися здоровими та вродливими на цілий рік.
СЕРБІЯ. Подібно до нас у сербів – вони православної віри – дуже строгий піст. На вербну неділю біля церкви прутиками легенько б’ють дітей та приказують: “Рости великим, як верба”. У Великдень служба вночі: єпископ роздає писанки. Віруючих вітає: “Христос Воскрес”, вони відповідають: “Воістину Воскрес”. У понеділок поливають дівчат, а на другу неділю в ім’я воскресіння вирушають на кладовища, куди виносять їсти-пити, священики моляться навколо могил.
США. Пасхальні традиції до Америки привезли переселенці з Європи, особливо з Англії. Там існує звичай у цей день зі схилів, невеличких гірок “скочувати яйця”, що нагадує те, як від могили Ісуса відкочували камінь. Від 1880 року біля Білого Дому традиційно проходять змагання для дітей зі “скочування яєць”, тому у цей день біля оселі Клінтонів спокійно бешкетують маленькі громадяни США, але до 12 років тільки у супроводі батьків.
Побутує звичка у цей день прогулюватися у новому вбранні по магістралях, тому в Нью-Йорку на П’ятій авеню у цей час “голці ніде впасти”.
ДЛЯ БОЛГАР І ГАГАУЗІВ, що проживають у селах Південної Бессарабії, (власне, як і для їхніх сусідів-українців),Великдень – це найбільше свято. А тому відзначається три дні. Свято починається з того, що в храмі освячують паску та крашанки. От тільки, на відміну від українців, традиція вимагала після повернення з церкви спершу відвідати кладовище та покласти на могили рідних і близьких освячені паску та яйця. А тоді вже сідати за святково прибраний стіл. Для розговіння після тривалого Великого посту господині готували багато і смачно. Неодмінним у всі часи був клопіт забезпечити розмаїття м’ясних страв. Серед них традиційним для гагаузів і болгар завжди був холодець. Жителі багатьох сіл одностайно свідчили: “Навіть бідний варить холодець”, або: “Це не Великдень без холодцю”.
До свята могли приготувати також пачу – заливну страву, що нагадувала холодець, але варилася зі свинячих ніжок. Не забували і про птицю, тушковане м’ясо ягняти або свинину, юшку, яка готувалася з нутрощів, голови і ніжок ягняти. Серед традиційних страв були мітітеї – невеличкі довгі засмажені ковбаски з меленого м’яса і яєць, з чорним і червоним перцем. До святкового столу годилося приготувати й всілякі солодощі. У перший день Великодня після повернення з кладовища для гагаузів обов’язковим було відвідання молодими подружжями своїх кумів. Вони брали с собою великодню паску, два кравая-колачі, крашанки, курку або індичку, а також пляшку горілки чи вина. Молоді майже до вечора сиділи у гостях, а коли поверталися додому, кум брався “провести” своїх хресників, у свою чергу прихопивши півпаски, кравай і півпляшки вина. На другий день молоді йшли до батьків, найчастіше дружини, і знову несли з собою “великодні” гостинці.
На третій день влаштовувалося хуро (уро) – спочатку змагалася малеча: у кого крашанка виявиться найміцнішою. Також у болгарських селах діти влаштовували й іншу гру: підвішували до одвірка за нитку на рівні рота очищене яйце і під загальний сміх намагалися його вкусити без допомоги рук.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору