Помилка випадкової матері

Маленький згорточок у руках – це найбільше нещастя у твоєму житті. Як небажано, як невчасно він з’явився, цей невинний плід твого грішного життя. Молиш Господа забрати його від тебе, а той ніби не чує. І куди з ним тепер? Ні роботи, ні грошей, ні батька цієї безіменної дівчинки ти не маєш.
Скромна, тиха і непомітна дівчина з села, ти за кілька місяців життя у місті стала зовсім іншою. Змінилася і зовні, і в середині твоїй народилася нова істота – нахабна, жорстока, самовпевнена та егоїстична. Ти навчилася кокетувати, звабливо посміхатися, яскраво фарбувати губи, змінила гардероб, навіть по-іншому почала розмовляти. І що з того, що ти офіціантка? Кожен заробляє гроші, як уміє! А як вишукано і підступно навчилася це робити ти.
Нічний готельчик завжди переповнений стомленими (і не дуже) подорожніми, не кожен з яких хоче коротати ніч у самоті. І ти розвіювала їх сум, чарівна нічна пташко, не думаючи про честь, про совість, про наслідки. Та й чи було коли думати про такі речі, якщо ти, сирота, сама змушена була прокладати свій шлях у житті? Якщо в той час, коли однокласниці ходили на дискотеки, на перші побачення, ти, кусаючи губи, проклинала батьків, які так невчасно загинули, ненавиділа бабусю-інваліда, яка не тільки не могла нічого тобі дати, а й сама потребувала твоєї допомоги…
Знайома допогла знайти роботу у місті, і ти, як ошаліла, вмить зібрала свої злиденні статки і помчалася назустріч кращій долі. Ти блискавично всмоктувала життєві уроки жіночих хитрощів та підступності, а пізніше – жорстоких ігор, які постійно ведуться поміж таких, як ти. Гнучка, як пантера, і доволі хитра, ти ніколи не потрапляла у безвихідні ситуації, безпомилково відчувала щедрих клієнтів. А вони, ледь захмелілі, після твоїх розкутих пестощів не скупилися на грошові знаки. Дарма, що ти для них, по суті, пусте місце, байдуже, що даруватимуть вони квіти не тобі, нехай і не згадають завтра, з ким провели ніч, плювати і на те, що вони ніколи не дізнаються про своїх ненароджених дітей. Та головне, що тепер ти не сіра мишка, задрипанка, з якою ніхто не хотів дружити, денний раціон якої зачасту складався тільки з хліба. Парадокс, але тепер, коли тобою постійно володіли, ти почувалася королевою, нехай і без королівства, без підданих, без корони. Ница правителько п’яних тіл… ти навіть не усвідомлювала, яка брудна прірва засмоктує тебе.
Після ще одного аборту сказали, що ти не матимеш дітей. На краще – подумала ти. А коли знову зрозіміла, що вагітна, робити щось було пізно. Жінки в такому положенні, зрозуміло, у твоїй професії не потрібні, вилетіла і ти, а “чесно” зароблені гроші розійшлись, як пісок крізь пальці.
Тепер ти стоїш на порозі пологового будинку і знову проклинаєш весь світ. Проклинаєш ці маленькі рученята, що намагаються виборсатися з пелюшки, проклинаєш рожеві щічки, проклинаєш її і свою безпорадність.
А ця маленька частина тебе, що й не просилася на світ, але, видно, так полюбила його, і не відає, що буде з нею завтра, на чиїх руках зустріне новий день – на материнських чи чужих. Крихітка не знає, чи буде комусь святом її перший зубчик, перший крок, перше слово… Вона спить спокійним сном немовляти і не уявляє, яку долю готуєш їй ти, безсердечна випадкова мамо...
Марина ДАНИЛЮК,
Рівне.