На відстані душі

“Тремкий мій світ,
Хистка надія –
В руці, простягнутій Тобі”.

Ось так ніжно дарує свої роздуми читачам Мирослава Шершень, довершуючи поетичну книгу “Нерозхлюпана тиша білих снів”. Її особливий поетичний світ – це спроба “осягнути неосяжне, прорости пагоном у п’янкій невагомості життя. Збутися людині, так, щоб не розхлюпати сокровенної тиші навколишнього чийогось дня...
Дитинство та юнацькі роки Мирослави Шершень пройшли в селі Велике Вербче на Сарненщині. Нині вона працює кореспондентом рівненської обласної газети “Рівне вечірнє”.

* * *
Скінчився день.
Затих, немов дитя награвшись.
Гойдає сон в колисці мирно місто.
Ти знаєш?
Ми на день вже стали старші.
І повертатися в учора – пізно.

Скінчився день.
Чи хто його коли згадає?
Вже ніч зимова одкровенням дише.
Ти знаєш?
Часом боляче буває
За день, який міг бути зовсім іншим.

* * *
Недоречно тебе картати,
У таких не буває совісті.
Я не хочу для тебе стати
Випадковістю, випадковістю...
Очі ангела, серце ката,
А мовчання таке промовисте.
Я не хочу для тебе стати
Випадковістю, випадковістю...
І тому я спішу прощатись,
А на серці не біль, а двоїстість.
Я не хочу для тебе стати
Випадковістю, випадковістю...