Вище за плату – вдячність людська

Керівниками, як відомо, не народжуються. Добре, коли людина очолить колектив завдяки набутим знанням, досвіду, заслуженому авторитету, вмінню виховати однодумців, розуміти з півслова підлеглих, відгукуватись на їхні прохання.
Усе, щойно сказане, стосується Володимира Одутова, який нещодавно відзначив 60-річчя. А трудиться він уже майже три десятиліття зв’язківцем. Знає, що таке “хліб” електромонтера та електромеханіка. Тривалий час очолював міське відділення телефонного зв’язку у Здолбунові. Але талант керівника повністю розкрився, коли очолив Дубенський райвідділ зв’язку.
На той час “крутитись” мав біля чого: під його керівництвом було 30 відділень у місті та в селах. Очоливши структурний підрозділ обласної дирекції ДП “Укрпошта”, зрозумів: слід вирізнити три головні напрямки в роботі. Пріоритетний – охопити всіх мешканців району, постійно підвищувати якість послуг, дбати про підлеглих на місцях. Час підтвердив, що взяти вірний курс вдалося. Так, відкрили пункт зв’язку в селі Майдан – не треба більше листоноші долати 34 кілометри, щоб доставити пошту односельцям. Відремонтували четверте міське відділення. Довгенько “воював”, аби в приміському селі Рачин теж було відділення. Поступово зростала заробітна платня листонош.
Старанність дубенчан помітили. Високе звання “Заслужений працівник зв’язку України” присвоєно начальнику Бортницького відділення Любові Момотюк, почесні грамоти державного підприємства “Укрпошта” отримали Володимир Одутов (він став і “Почесним зв’язківцем України”) та листоноша Надія Глодовська з села Малі Сади, аналогічну відзнаку від обласної дирекції УД ППЗ “Укрпошта” вручено начальникам відділень Раїсі Петручик (смт.Смига) та Тетяні Гайковській (село Пирятин), міське відділення № 2 (начальник Тетяна Семенюк) з культури обслуговування посіло друге місце в обласному змаганні.
Район першим на Рівненщині провів експеримент, “замкнувши” схему кільцевого обслуговування. Адже в окремих селах не те, що відкривали низові відділення, а навіть закрили деякі діючі. Спецмашини проїжджали за вивіреними маршрутами, зустрічі з листоношами відбувались в обумовлений графіком час. Доставляли не лише традиційні листи, пресу, посилки, грошові перекази, але й замовлені селянами товари, зокрема, миючі засоби, продукти харчування, медикаменти, сільгоспінвентар... Ось так підставляли плече під клопоти хлібодарів, зокрема похилого віку. Бо хіба під силу старенькій бабусі, до того ж ще й хворій, чимчикувати за 10-12 кілометрів у сусіднє село, щоб купити найнеобхідніше? Із загального обсягу надходжень вузла зв’язку тільки 32 відсотки становили кошти від традиційних послуг, решта припадали на нетрадиційні. Замовлення земляків, як правило, носили сезонний характер, але в машинах завжди були запаси ходових товарів: цукерок, печива, солі, мила, сірників, макаронних виробів, круп. Тому чимало вдячних слів на адресу екіпажів “пересувок” висловлювали мешканці Лебедянки, Боцянівки, Кліпця, Ясенівки, Голубів та інших невеликих сіл. Тут знали, що листоноші виручать. Так і формувався банк довіри до людей в поштарській уніформі.
У листопаді 2006-го пан Одутов очолив центр поштового зв’язку № 2 Рівненської дирекції УДППЗ “Укрпошта”, куди ввійшли Демидівський, Дубенський, Млинівький та Радивилівський вузли поштового зв’язку. Значно зріс обсяг робіт, як і кількість працівників, що вимагало дещо чіткішого планування, посилення контролю за діяльністю низових ланок, швидшого вирішення поставлених завдань.
Спочивати на лаврах не випадає. Бо рівень зарплати на одного працівника в центрі зв’язку – найнижчий в області, як і продуктивність праці, середня завантаженість працівників. Атестаційна комісія, оцінюючи зусилля В.М. Одутова, відзначила, що керівник на належному рівні тримає дисципліну в структурних підрозділах, самокритичний, принциповий. А ще він комунікабельний, в ділових стосунках із підлеглими та клієнтами легко знаходить спільну мову.
Керівник із повагою ставиться до нелегкої праці підлеглих, каже заступник директора обласної дирекції Ольга Черешня, нерідко бере на себе їхні проблеми.
Сам переконався, що сільським поштарям трудитись ой як нелегко.
Так, давно не “розпирає” сумки від кореспонденції, та зв’язківці стали такими собі Дідами Морозами, яких з нетерпінням чекають односельці. Нині поштарям треба йти до людей, аби ті передплатили чи купили те чи інше періодичне видання, листівку, конверт. А мають за це вісім відсотків від реалізованої періодики (а п’ять відсотків від сум, виручених при реалізації товарів широкого вжитку). Прикро, що не всюди належно оцінюють поштарську працю. Хіба це правильно, що жіночок, які все життя обслуговують селян, “забувають” наділити земельними паями під час реформування сільгосппідприємств? Та є щось вище від начальницької байдужості – щира вдячність людей за підмогу в їхніх повсякденних клопотах. Зв’язківці дорожать цим, тому прагнуть бути на рівні вимог часу.
Василь ЯНОШІ,
Дубно.