Душевний тягар

Але бабуся розповідала, що тато дуже любив її. Навіть ім’я дочці відшукав незвичне і мало не чудернацьке для віддаленого поліського села. А родину залишив тому, що мати Неоніли працювала у місцевій школі вчителькою на дві ставки і весь час пропадала у дві зміни серед дитячого гамору. Сім’ї не приділяла ніякої уваги, власне, і Неонілу із раннього дитинства виховували бабуся та дідусь. А ще тому, що мати дуже пишалася своєю професією педагога, а чоловіка завжди називала зневажливо і принизливо “брудним механізатором”: батько працював трактористом. Хоча сама походила не з дворян, а з предковічних гречкосіїв. І одного дня він назавжди зник з дому і з села. Навіть досі ніхто не відає, де він знаходиться. А шкода...
Неоніла не захотіла у рідному селі здобувати середню освіту. Почали набридати материнські дрібні прискіпування та нескінченні повчання. Скільки можна?! І неждано навіть для себе вступила в один із рівненських коледжів, хоча зробила це всупереч побажанням матері, яка хотіла бачити дочку тільки вчителькою.
Через кілька місяців Неоніла познайомилася із хлопцем, який навчався на старшому курсі. Данило відразу дівчині сподобався. Він сказав, що й вона його зачарувала. Неоніла і справді вдалася рослою, стрункою, із витонченими ногами, вродливим обличчям, розкішним волоссям і веселою. За зовнішністю юнка могла змагатися із фотомоделями світових зразків.
Але так склалося, що незабаром Неоніла із Данилом переспала. Ні, вона не якась повія. Тоді ще була дівчиною, хоч нині це уже вважається не модним. Просто наївно вирішила: якщо їхні почуття взаємні, щирі і міцні, то все можна, сучасні молоді люди майже всі так роблять.
Але цей епізод із біографії Неоніли став непосильним тягарем для її незміцнілої тендітної душі. Вона почувалася винною за той прикрий і зовсім необдуманий крок. Звичайно, у житті трапляється і кохання з першого погляду, і пристрасті, і сексуальні зв’язки, за які потім інколи доводиться розраховуватися не тільки репутацією, а й власним здоров’ям. Але...
Тепер, як мовиться, заднім числом Неоніла розмірковує цілком реально і тверезо. Бо те, що із нею трапилося, не назвеш ні пристрастю, ні, тим більше, коханням, а всього-навсього безглуздим фрагментом, миттєвим захопленням, якщо хочете, збігом обставин. Вона прочитала чимало книг про любов і цієї інформації цілком достатньо, щоб зрозуміти, що справжнє почуття рідко починається відразу з постелі, як це трапилося у неї. Адже Неоніла навіть не встигла нічого суттєвого дізнатися про Данилка, як і він про неї. І майже відразу згодилася на постільні взаємини, дала привід погано про неї думати. Дівчина десь чула, що чоловіки здебільшого навіть починають соромитися своїх вчорашніх “партнерш”, намагаючись забути про те, що в них щось було із дівчиною чи жінкою, а то й прагнуть обминути десятою дорогою. І все тому, що вони починають відчувати до неї зневагу або, у крайньому випадку, жалість. Чоловіки за своєю суттю мисливці, але швидка перемога не стає натхненницею для зміцнення майбутніх стосунків.
Насправді ж потім Данилко бажав від Неоніли тільки постелі. Багато хто в гуртожитку знав про це і глузував із дівчини, що її дуже принижувало й ображало. Спочатку навіть здавалося: все, що трапилося з нею, відбулося немов поза її волею, саме собою, тоді Неоніла у відчаї подумала: “Я тепер достеменно знаю, що всі хлопці однакові, і казкових принців не буває. Мій гіркий досвід про це свідчить...”
Тільки через деякий час Неоніла усвідомила, що це далеко не так. Адже тільки вона сама повинна розпоряджатися собою і своїм тілом. І якщо ти не поважаєш себе і своє тіло, то й інші зневажливо ставитимуться до тебе. Це аксіома! Всі буденні “випадковості” трапляються саме від неповаги до себе і, звичайно, від легковажного ставлення до життя. І Неоніла не одинока у сучасному світі із такою проблемою, яка поглинула безліч дівчат через обмежений життєвий досвід, незнання звичайних істин, а ще й тому, що ніхто вчасно не навчив, не підказав, не порадив...
Після тривалих роздумів Неоніла усвідомила, що Данилко може й покохав би її по-справжньому, якби не було тої ночі. Але вона сама не дала йому такої можливості і він, вочевидь, подумав: “Усі дівчата однакові, принцес немає і не може бути, хіба що в казках...” Адже кожному порубкові чи чоловікові також хочеться мати вірну подругу, надійну супутницю у житті, а не зрадливе перекотиполе.
Неоніла вирішила прискіпливо подумати про сенс і головну мету життя. Якщо вона прагнутиме тільки до постелі — обов’язково безпроблемно її матиме, особливо доки молода і приваблива. Але ніколи не матиме людських стосунків із хлопцями, сім’ї у майбутньому і поваги подруг, близьких і навіть оточуючих. А справжнє кохання потрібно вимріяти, випестити, вистраждати, бо воно, безперечно, займає не останнє місце у скороминучій молодості.
Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Рівне.