Якщо хочеш жити, то мусиш “крутитись”

Оці замітки про становлення малого бізнесу в Корецькому районі – кількарічне спостереження про виникнення на голому місці торгових закладів, об’єктів промислового і побутового призначення.
Перебуваючи у віддаленому селі Франкопіль, побачив, як просто на вулиці „ковтала” збіжжя стаціонарна молотарка, що належала Віталію Герусу (придбав її в Польщі). Підключив її до електролінії, почав молотити вирощене селянами на присадибних ділянках. За годину роботи брав 10 гривень, тоді як у місцеве КСП платили за сотку зернових 3,6 гривні, та й солярку господар сам діставав. Люди відразу ж співставили оплату, надали перевагу тому, хто бере менше за послугу, працює якісніше. Агрегат пана Віталія був у ділі з самого ранку до пізньої ночі.
Володимир Соловей, мешканець села Велика Клецька, у пошуках заробітку подався аж у Сибір. Кілька років поліщук працював на лісоповалі, зате за привезені звідти кошти придбав у військовиків списаний „Газон” та КаМАЗ із причепом, гусеничний трактор; далі „розживсь” на імпортну пилораму. Найняв п’ятьох односельчан, які ріжуть дошки, виготовляють штахети, підвали, готують для новобудов лати, столярку. Ділову деревину виписує в лісництві, частину пиломатеріалу постачають замовники. Підприємливий чоловік більше не їздить по помідори на південь — обравши „власну” справу, приносить користь клієнтам із ближніх та віддалених сіл. Приватна лісопильня популярна.
Сільський голова Усті Зоя Романчук хвалила Олену Костюк, яка кинула обжите місце в Новоград-Волинську, у приміщенні колишньої колгоспної контори відкрила перукарню. Тепер сільським модницям, просто клієнтам не потрібно їхати при потребі за 25 кілометрів у райцентр, аби зробити зачіску чи постригтись. Та і в сільський бюджет „капає” свіжа копійчина.
У цьому ж селі гарно відгукуються і про Олега Каменєва. У далекому Мурманську чоловік мав цех з випуску пластмасових виробів. Переїхавши на батьківщину дружити, поклав око на напівзруйнований млин, зведений ще в позаминулому столітті чеськими колоністами на Корчику. Приватизував, відремонтував об’єкт, дістав у Тернополі потрібне обладнання, пройшов курси мірошництва в селі Крилів. Під його рукою господарюють у млині п’ять чоловік. Везуть сюди з навколишніх сіл зерно, обмінюючи на товч, борошно 1-2 гатунків. А ще придбав Каменєв автофургон із причепом, „замахнувся” на впорядкування під’їзних шляхів.
Мав розмову із працівниками райдержадміністрації. З’ясувалося, що вже тоді серед підприємців 15 відсотків складали вчорашні селяни. Це переконливе свідчення, що дохідним малим бізнесом можна займатись не лише в місті. В сільській місцевості потрібні ковбасні, столярні, міні-пекарні, млини, перукарі.
Нещодавно знову випало побувати в районі. Як на мене, останім часом тут з’явились успішні підприємства, які могли б прикрасити не лише провінцію. Наша газета писала про страхітливі наслідки руйнівного смерчу, що пронісся над районом. У Корці він „познущався” над клубом цукрового заводу. Кілька років стояла неприкаяна будівля, на відновлення якої потребувались чималі кошти. А тут ще й місто готувалось до свого 850-річчя. Викупила руїну сім’я Дицяків. Не відразу, та відремонтували стіни, перекрили дах, зміцнили фундамент. Згодом тут запрацювала крамниця, де мешканці мікрорайону, проїжджі купували товари першої необхідності. Але в СТ „Алекс” мріяли про кафе, де б відвідувачі могли б культурно провести час: випити кави, поласувати фруктами чи морозивом, поспілкуватись із друзями, послухати музику. Нині кафе „Діброва” може задовольнити смаки найвибагливіших відвідувачів. До їх послуг просторі зали (один — банкетний), гарний інтер’єр, вишукана сучасна кухня. Тут можна відсвяткувати весілля, відзначити день народження, хрестини, ювілеї. А роботу в „Діброві” отримали 15 чоловік.
Дицяки в колишньому універмазі відкрили міні-міркет, зі східної сторони якого запрацював м’ясний відділ. Тут у холодильниках — свіжа продукція відомої фірми „Курка ряба”, різноманітні вироби із дієтичного м’яса, яке доставляють через два дні зі столиці, за смаковими якостями не поступається хваленим заокеанським „ніжкам Буша”, що полонили наш ринок.
Побуваймо в селі Стовпин. Тут доброю репутацією користується ковбасний цех, де власник Василь Майстров, лісник за професією, помічником у нього – дружина Ірина, вчорашня вчителька молодших класів. Подружжя „розжилось” на обладнання з Білорусі, пройшло перепідготовку на курсах з переробки м’ясопродукції, переймало досвід у Польщі. У цех найняли 9 чоловік, які виробляють 12 видів ковбас і копченостей. Сировина надходить із навколишніх сіл. А стовпинські балики, шинки, лопатки, бочки, ковбаси сподобалися мешканцям Іванівки, Березівки, Користі, Великих Межиріч, Соснового, Залізниці, Даничева, бо майстри орієнтуються на якісні показники, широкий асортимент. У родині сподіваються, що підсилить їх син Микола, який повернеться технологом після навчання в Київському інституті харчової промисловості. От якби ще вигідний кредит на придбання сучасного обладнання, що прискорило б виробничий цикл.
У райцентрі дізнався про салон „Анастасія”, де майстри-побутовики сповідують три „п”: порядність, професіоналізм, патріотизм. А засновниця салону Ольга Гичун мріє про відкриття косметичного салону, створення біля „Анастасії” бази відпочинку.
Міг би розказати і про відкриття в Усті оригінального кафе в гуцульському стилі, популярність побутової майстерні в Весняному та інші об’єкти соціально-культурного призначення. Від малого бізнесу – велика вигода всім. З’являються нові робочі місця, люди економлять час, відчутно поповнюються місцеві казни. Зрозуміло, що позитивні зрушення можливі лише при плідній співпраці підприємливих земляків з органами місцевої влади та самоврядування, чого від корчан не відбереш.
Василь ЯНОШІ,
Корецький район.