Нахились до землі низько

Постійний учасник виставок у Чубинському

Фермерське господарство відбрунькувалось на межі тисячоліть, коли наказав довго жити ще не так давно потужний колгосп „Зоря”, що славився свиновідгодівельним комплексом. Тут був завершений цикл у промисловій технології: відновлювали поголів’я, відгодовували та реалізовували вирощене. Незмінний упродовж добрих 30 років голова його правління, орденоносець Іван Бескід уміло господарював, не одному односельцю прищепив любов до найпочеснішої землеробської професії. Його син Олександр після закінчення Українського інституту водного господарства теж не шукав легких шляхів, а присвятив своє життя праці на землі-годувальниці. У серпні 1999 року очолив фермерське господарство, в розпоряджені якого 350 гектарів угідь, зокрема 285 – ріллі. Про здобутки „Бескідів” нездовзі заговорили в регіоні. Сатиївці в 2002 році зібрали в середньому з гектара по 62,5 центнера пшениці, 33,2 центнера ріпаку, по 320 центнерів картоплі. Як учасники всеукраїнської сільгоспвиставки у Чубинському, що під Києвом, у тваринництві теж не пасли задніх. Зокрема, корова „150-В” завоювала золоту медаль, а бик „Мишко” посів друге місце. Господарство удостоїлось Диплома переможця виставки племінної худоби „Київська осінь”. Перспективний молодняк розходивсь по всій Україні, продавали його навітть у Білорусію та Польщу. А ще „Бескідам” вручили Грамоту Асоціації фермерів і приватних підприємців України.
А ось здобутки господарства в 2005 році. Озимої пшениці зібрали по 70,8 центнера з гектара, ріпаку – 52 центнери (при середньорайонних показниках відповідно 20,6 і 14,3 центнера). Щодоби свині тут важчали на 482 грами. Навіть тоді у невельмиврожайному торішньому здобутку „Бескіди” визнали переможцем у номінації „Краще фермерське господарство”, бо зібрали на круг по 53 центнери зернових, а ріпаку мали тільки 35 центнерів (недобір був через дощ та град). На жаль, страхові компанії компенсують збитки, враховуючи середню врожайність у господарствах області. Але ж у Сатиєві ріпак дав утричі більше зерна!

Завдяки чому отримуютьтакі високі врожаї?

— Якихось секретів успіху немає, — зауважує пан Олександр. – Чітко дотримуємось агротехнічних заходів, даємо належну поживну ниву. Недарма ж бо кажуть: „Нахилишся до землі низько – будеш до врожаю близько”. Інакше кажучи, якщо хочеш бути з врожаєм вагомим, треба докласти рук, уміння, вкласти кошти. Боби, ріпак, пшеницю і ячмінь розміщуємо певною схемою, щоб їх повторення чергувалось через п’ять-шість років.
Засновник „Бескідів” каже, що ріпак висівають елітним гібридом „МПЦ-9800” німецької фірми „Лемпекс”, що визнаний кращим у Європі. Насіння дає розгалужені, рівномірно дозріваючі рослини. А заробляють посівматеріал у добре підготовлений грунт в оптимальні терміни, витрачаючи його два кілограми на гектар. Про витрати при збиранні не йдеться: електронне обладнання комбайна показує врожайність на кінці ділянки поля. До речі, двоє механізаторів, які пораються на зерновому клині, добре обізнані з агрономією. Платять їм понад 2 тисячі гривень.
На базі ФГ „Бескід” відбувся семінар щодо впровадження прогресивних форм господарювання. Бо керівника із Сатиєва знають не лише як грамотну, ділову, прогресивну людину, але й розумно ризиковану. Він перший в області впровадив нульовий обробіток грунту. Побував у американському штаті Айова, де познайомився із канадською системою цього нововведення. Ото вже три роки так сіють пшеницю, ячмінь і ріпак. По пшеничній стерні, де прибилось зілля, пускають спеціальну сівалку, без попереднього обробітку землі. Насіння в неораній ниві швидше проростає, врожайність зростає на третину. А ще економиться щороку майже 20 тонн пального.
Побувавши в США, зацікавився спеціальною літературою. Виходить, має рацію 73-річний Герой Соцпраці та Герой України, керівник ФГ „Агроекологія” Семен Антонець, стверджуючи, що землю орють або старі, або дурні. У цьому господарстві на Полтавщині 17 років тому відмовились від плуга, запровадивши нове „біологічне землеробство”, коли грунт природньо відновлює свою родючість. Коли плуг із глибини 30-35 сантиметрів вивертає скиту, земля втрачає поживні речовини, потерпає від водної та вітрової ерозії. Треба мінімалізувати його обробіток. Плуг запровадили німці 270 років тому. Гадалось, що так знищуватимуться бур’яни, рядки будуть рівними. Але про страшний негатив від знищення землі ніхто не подумав. Між тим, до появи плуга, ниву споконвіку без оранки обробляли. До речі, цей метод повезли українські переселенці в Канаду. Ото повертаєм „своє”.
Потрібна спеціальна сівалка, та її в Україні не випускають, та й коштує 70 тисяч доларів. Зате мають можливість „Бескіди” зменшити витрати на обробіток одного гектара в 3-4 рази. Така технологія добре зберігає грунтову вологу, бо культиватор йде після борони, не лише розпушує, але й закриває пори, аби не виходило повітря, прикачує грунт, що також важливо. Пан Олександр розуміє, що треба чітко витримувати технологію усього циклу, з часом слід відмовитись від хімічних добавок, більше використовувати органіку. Державі потрібна програма здорового харчування. Якби хоч на 3 відсотках нашої землі (а це 3 мільйони га) впровадили б таке „біологічне землеробство”, то росли б „здорові” картопля, гречка, просо, пшениця, мали б „справжні” м’ясо та молоко. Потрібно лише не виснажувати землю-годувальницю. Дехто в гонитві за „прибутковими” культурами забуває про це. Так, аби мати гарний врожай ріпаку, потрібно „покласти” на кожен гектар 2300 гривень. Але тут збирають до 3-4 тонн насіння, вартість якого 3,5 тисячі гривень за тонну. Ото підрахуйте прибуток, коли рентабельність культури сягає 100 відсотків. Трейдери твердять, що рекордним цьогорічним урожаєм ріпаку зацікавились навіть китайці. Про ці речі пам’ятає успішний фермер, та не забуває і про завтрашній день. Тому продав плуга, потихеньку прикуповує нову техніку. А ще створив у селі перший на Рівненщині клуб фермерів, де хлібороби двічі на місяць обговорюють свої справи. А ще мріє про створення обслуговуючого кооперативу, аби придбати ту ж нову сівалку, щоб на нульовий обробіток перейшли й інші сатиївські фермери.
Цікава деталь. Не забув про земельку і 74-річний Іван Бескід. Окремо від сина дає лад 40-гектарному клину, вирощуючи картоплю, капусту, цибулю.

Хіба від добра шукають добра?

Небагатослівний, зате дуже організований пан Олександр каже, що займаючись тваринництвом м’ясного спрямування, переконались, яка це збиткова справа. Через нестачу природних кормових угідь і техніки для заготівлі фуражу, вирішили змінити акцент галузі та вирощувати свиней. Мають поки що 400 голів кількох порід, з яких частину складає маточне ядро. У найближчій перспективі планують збільшити загальне поголів’я до тисячі, а маточне – до кількох сотень тварин.Характерно, що на віддачу такої вузької спеціалізації (розведення племінної худоби) можна сподіватися лише через три роки. Якщо вкладена в рослинництво гривня за цей час „принесе” півтори, то уже за рік у свинарстві вона „дає” дві. На одному гектарі ріллі можна прогодувати бичка (це дасть до 3,5 тисяч гривень прибутку), а зернові та зернобобові дадуть 5 тисяч гривень (при врожайності 60-70 центнерів), що дозволить утримувати 15 скоростиглих свиней (до 120 кілограмів вагою).
Але теоретичні виклади потребують сучасних технологій, де максимум уваги – механізації, належним умовам утримання поголів’я. Тварин завезли з Польщі та Данії. Кожна із висококласних маток в змозі привести 20 а то й більше поросят. Пан Олександр був учасником навчального семінару в Данії, де почерпнув чимало цікавого. Там на 5,2 мільйони мешканців припадає 25 мільйонів свиней, а в Україні на 46 мільйонів населення – всього 7 мільйонів свиней.То чи треба дивуватись, що скандинавська країна диктує моду на „свинячому” ринку в світі? А „беруть” данці насамперед високим рівнем механізації та автоматизації виробничих процесів, передовими технологіями, зокрема в годівлі. Це дає змогу тримати тварин лише півроку, та й один оператор порає понад 2,5 тисячі голів.
Дещо вже встигли в Сатиєві. Не лише „бескідівці”, але й чимало селян перейшли на суху годівлю свиней. Основу раціону складають комбікорми, групи тварин отримують їх диференційовано, з різною дозою добавок. У фермерському господарстві запрацював потужний імпортний агрегат, видаючи дві тонни комбікорму на годину. Частину їх реалізують селянам.
Серйозно взялись і за підготовку приміщень, що залишилися після корів. Буде свинокомплекс, що відповідатиме вимогам євростандартів. Скажімо, в боксі для корів (уже обладнаний) незвичні для нас речі – пластикові двері та вікна, вагонка, холодна та гаряча вода, витяжка, що вмикається автоматично (на певному рівні загазованості приміщення). На бокс „виклали” 100 тисяч гривень. А таких об’єктів буде шість.
Іноземці швидко зацікавились планами „Бескідівців”. В Сатиєві побувала делегація Світового банку – йшлось про можливі інвестування для створення на базі свинокомплексу показово-експерементального виробництва, інформаційного центру із впровадження новітніх технологій у галузі тваринництва.
Проблем із збутом продукції немає. По-перше, свині м’ясної породи переробить фірма, що знаходиться в селі. Сатиївські ковбаси залюбки купують у Рівному, райцентрах нашої та Житомирської областей, бо покупець добре розуміє, де натуральні м’ясні вироби без добавок, а де м’ясоподібні, в яких чого тільки не напхано. По-друге, надходять заявки на смачні м’ясні продукти і з Волині, де помаленьку почали також відмовлятись від польських сурогатів, зокрема сала.
В управлінні сільського господарства райдержадміністрації розмовляв із начальником відділу економічного аналізу Ларисою Мирончук. Почув таке:
— Якби усі 85 дубенських господарств хазяйнували так, як „Бескіди”, то не було б проблем із споживчим кошиком у земляків, не „кусалися” б ціни на ринку за продукцію полів і ферм.
Обравши правильний шлях, Олександр Бескід із однодумцями живе майбутніми планами. Та не вистачає власних коштів, аби довести до пуття напівзруйновані приміщення, що залишились у спадщину від „Зорі”. Допікають ціни на пальне, добрива, техніку і водночас дешевшає зерно. Прикро, але держава відмахнулася від проблем села, навіть ринку збуту виробленого та вирощеного ним не організувала. По суті, в глухий кут загнано працьовитих. Бо хіба це діло, коли собівартість свинини сьогодні 9 гривень за кілограм, а поляки, які кордон перетнули з м’ясом, отримують півтора євро державної дотації, продадуть у нас перевезене, от і виходить до 20 гривень на кожному кілограмі.
Але в Сатиєві сподіваються, що не завжди так буде. Тому роблять усе залежне від них, аби в регіоні люди споживали упродовж року не 20 кілограмів м’яса, а всі 80 (згідно з нормативом). Для цього згідні вирощувати навіть напівдику породу свиней – у дворі фермерського господарства „прописався” лісовий вепр. Назвали його Діком, підстреленого браконьєрами підібрали в лісі. Ветеринари вилікували знайду. „Вподобав” дві свійські свинки, — отримали незвичне потомство поросят-гібридів. А зоотехнік Світлана Кононюк може довго розповідати про норов кабанця (недарма його назвали Діком), його любов до цукерок, яблук, кісточок із абрикосів. Свинки – одна чорна, породи хемпшир, інша – суміш двох порід – дюрок і хемпшир, з червоними плямами – привели за перший раз 18 малюків таких кумедних, смугастих, в плямках. До речі, поросята – справжні стрибуни, заввиграшки сітку висотою більше метра долали. Правда, ростуть досить повільно, за 6 місяців – 80 кг.
М’ясо таких напівдиких свиней охоче купують ресторани, бо солодкувате, не таке тверде й волокнисте, як у диких родичів. Тому і платять за нього удвічі дорожче, ніж за звичайну свинину. Між тим, в Україні господарств, де вирощують свиней-гібридів, одиниці, хоч розводити їх не вельми затратно.
Із вступом України до СОТ додасться проблем для сільгоспвиробників. Насамперед, постане питання про конкурентноспроможність їх продукції, від чого залежить ціновий вимір. Здійснюване в „Бескідах” на зерновому полі та фермах – гарний крок до мінімалізації робіт і витрат.

Василь ЯНОШІ,
Дубенський район.