ПОЧАЇВ КРІЗЬ ВІКИ

Кожне місто має свою історію, як і кожна людина має власне ім’я. На землі є чимало дивовижних, прекрасних місць, до яких з’їзджаються люди з різних куточків земної кулі, так би мовити, відновити свою духовну сутність, деякий час побувши наодинці із собою. Кажуть: скільки людей, стільки думок, оскільки кожен із нас живе своїми почуттями, надіями, сподіваннями, враженнями, і саме це відрізняє нас один від одного. Не має значення, де ти знайдеш свій затишний куточок: чи це буде стежка поблизу твого дому, де ти провів безтурботні роки дитинства, чи Лебедине озеро, де ти поринаєш у світ мрій. Кожному своє в такому цікавому і такому незрозумілому світі.
Почаїв на слуху, і не чути про лавру я не могла, але випала можливість приєднатися до благодаті лише в цьому році, як говориться: якщо сильно чогось хочеш, воно рано чи пізно збувається.
Перегорнемо сторінки минулого, і можливо, знайдемо відповіді на запитання, які час від часу виникають в нас. Почаївська лавра відома ще з ХІІІ ст. Літописи начебто згадують про перших монахів, що з’явилися тут в 1240-41рр., рятуючись від татаро-монголів, які захопили і зруйнували Київ. Першими приміщеннями монастиря були печери в товщі гір, а першою будівлею – невелика дерев’яна церква Успіння. За легендою, саме тут, на високій горі, з’явилася Богоматір у вогняному стовбі. На одній зі скель вона залишила слід своєї правої стопи, і цей слід наповнився джерельною цілющою водою. Згодом його було перенесено в Успенський собор.
Чиста водичка струмочком виходить із Матінки-Землі, проходячи чималі товщі порід, і на поверхню виносить життя — так, так життя, в повній його многомірності, вона насичена енергією землі, вона – жива. Ось чому практично кожен відвідувач відчуває на собі цілющу дію цієї живої, природньої сили. Чи може вода лікувати? Питання складне і у відповіді своїй неоднозначне і некатегоричне. Мені ближче думка, що водичка допомагає більше тому, хто вірує, при чому вірує не показово, ні – це не віра. Віра – вона в середині, вона тиха, без слів, але не на публіку, це ніби рай в шалаші з коханим, коли над коханням тільки Бог і Зорі. Мені здається, що вірити треба так, щоб мурахи бігли по шкірі та дух захоплювало. Якщо цього в тобі не має, то яку б воду не пив, щоб не робив, які б слова не говорив, дива не буде. Саме тому багато чого залежить від нас самих.
А яка атмосфера у монастирі! Здається, що тут дихати краще, ніби концентрація кисню в повітрі значно переважає наші смогові міста, і думки наповнюються далеко не побутовими дрібницями, а виростають, повертають чистоту дитинства. Трішки ми позаростали буднями, і відвідування Почаєва дає нам шанс стати знову чистими, ясноокими дітьми. Саме так треба відчувати ікону Божої Матері, якою славиться Почаївський монастир. Сама ікона невеличка, прикрашена дорогоцінним камінням, написана древнім візантійським письмом. На іконі є сім мініатюрних зображень святих на клеймах.
Сотні тисяч людей переступають поріг Почаєва, щоб помолитися біля цієї ікони, попросити Божої опіки, благословення. З історії відомі неодноразові випадки зцілення. Православна поміщиця Ганна Гойська, звертаючись до Пресвятої Богородиці, своїми молитвами допомогла прозріти рідному брату. Згодом цю ікону вона подарувала Почаївському монастирю, виділивши кошти для його будівництва.
Чимало було випадків і в наш час, коли люди під золотими куполами обителі видужували. В кожному із нас живе віра, надія та любов, і в супроводі цього ми йдемо по життю. При спілкуванні один з одним ми вживаємо певні слова, фрази, так і у зверненні до Бога розкривається Душа і слова, складаються в мелодію молитви… Молитва подібна до стріли, але лише однієї стріли недостатньо, якщо хочеш влучити в ціль. Адже щоб натягнути стрілу, потрібен лук, щоб стріла летіла потрібна сильна рука. Чому люди одужують? Я вважаю, перш за все тому, що вони вже внутрішньо готові бути здоровими і щасливими. Зовні це видно по очах, в них все написано. З таким арсеналом, як ”стріла, лук” і віра вони заходять у собор, і їх неможливо не помітити... Аура Почаївського монастиря формувалась не одне століття, наповнюючи ці стіни теплом і любов’ю. Самі люди запалили тут вогник добра, бо щирі серця відкривають нам Бога.
Ірена Пулковська,
м.Рівне.