Власне, у цих премудростях на власному життєвому досвіді переконалася вчителька-пенсіонерка із Привітного Любов Переходько...
Після закінчення Лубенського педучилища у 1950 році куди тільки не закидала її учительська доля: Красільно, Корито, Уїздці, Борбин, Довгошиї, а з 1957 року і до виходу на пенсію засівала освітянську ниву у Привітненській дев’ятирічці. Довелося пані Любові навчати школярів німецької мови, ботаніки, математики, хоча вона — вчитель молодших класів. Близько чотирьох десятиліть вона віддавала себе дітям, плекала з них славних українців та українок.
Коли ж на життєвому календарі зазолотіла осінь долі вчительки, то вона сповна скористалася плодами власного педагогічного засіву. Єдина донька Любові Іванівни — Алла проживає у Москві, тож часто навідуватися до мами не має змоги, а переїжджати у білокам’яну мама не хоче. Відтак найріднішими людьми для неї стали її колишні вихованці Микола Осипчук, Володимир Ординат, Віталій Шеремета, Людмила Вітчук, Євгенія Кісільчук. Із квітами вони навідуються до колишньої наставниці у дні свят, а так щоденно пособляють їй у хатніх справах, на городі. Зачасти вони пані Любові лише звітують, що засіяли чи засадили город, не залучаючи до землеробської праці вчительку. Мабуть, у такій безкорисливій підтримці своєї наставниці і полягає суть педагогічної діяльності педагога. Бо посади, високі крісла, звання чи інші титули та регалії, позбавлені людяності і щирості, ніколи не були осердям вчительського хліба...
А коли до Любові завітає сільський голова Микола Сухий, то вчителька-пенсіонерка зазвичай заглиблюється у спомини, її життя — як захоплюючий роман-епопея, у якому вистачає ліричних, драматичних і трагічних сюжетних ліній. Не дивно, що пан Микола особливо вслухається у розповідь Любові про брата Миколу, якого у 1940 році за націоналістичні переконання „гуманний радянський суд” спочатку засудив до розстрілу, а згодом цю кару замінив багаторічним ув’язненням. Брат вижив у таборах, повернувся на рідний поріг. На жаль, нині його немає серед живих. Однак живе пам’ять про мужню людину - громадянина і патріота...
Віталій Тарасюк,
Млинів.
