МЛИНІВЧАНИНА ЗАОХОЧУВАВ ЄЛЬЦИН

Серед нашого брата подекуди знаходяться такі «герої», котрі за певних обставин із задоволенням виливають на співвітчизників відра помиїв.. Я, скажімо, ніколи не зрозумію спритних блазнів з національної естради, котрі за спокусливий хрускіт доларів ледь не до самозречення паплюжать рідну мову, принижують співвітчизнків. Дай, Боже, їм усім прозріти і дозріти до духовних висот та моральних чеснот, які успадкував від неньки і батька, виплекав у своїх сердечних оберегах млинівчанин Ростислав Приступа...

Його дитинство обпалила війна, а у післявоєнних злиднях переймався хлопчина не стільки скибкою хліба, як книжкою і шкільними науками. Не дивно, що Млинівську загальноосвітню школу закінчив із золотою медаллю. А далі — студентська лава у Дніпропетровському інституті інженерів залізничного транспорту, п’ятдесятилітній трудовий стаж у тресті «Уралбудмеханізація» в Росії. Не блудив млинівчанин неозоримими і безкраїми уральськими і сибірськими просторами, а торував свою виробничу стежину, із власним почерком, чіткості та енергійності якому додавала самобутня душа українця-патріота. Західний і Східний Сибір, Урал, Башкирія, Казахстан, Тюмень, Заполяр’я — ось неповний перелік однієї шостої земної кулі, де Ростислав будував залізниці, шосейні дороги, пристані, аеропорти, реалізовував творчі ідеї і талант інженера-мрійника. До багатьох новобудов колишнього СРСР доклав рук славний млинівчанин.
На початку сімдесятих років минулого століття розумного і ділового фахівця відрядили у Сирію, де два роки працював радником із питань будівництва залізниць. Разом із дружиною Зіною мешкали у порту Лакатія. Немилосердна спека, гірські умови та клімат пустелі не вибили із сідла уродженця мальовничого Млинова. Він сумлінно і творчо виконував службові обов’язки навіть під час нальотів ізраїльської авіації. Бойові дії на території Сирії тоді не велися, але «випадкові бомбардування сусідської» авіації нагадували, на якому світі живеш, і спонукали до роздумів про вічне.
За ратну працю щедро заохочувався керівництвом. А перехідний Червоний прапор, як переможцю соціалістичного змагання, нашому земляку вручав тодішній перший секретар Свердловського обкому партії Борис Єльцин. Пан Ростислав друкувався у фахових газетах і журналах, плідно узагальнював передовий досвід у колективних виданнях, навчав студентів технікуму транспортного будівництва, його часто запрошували у Москву на наради-поради. На високих регістрах його життєвих орієнтирів завжди линула мелодія відданості справі, родині і Батьківщині.
Пан Ростислав був людиною-мислителем. У далеких краях і відрядженнях завжди мріяв про батьківський поріг і мамину вишню в саду, поспішав додому зігріти синівською любов’ю маму і тата. Не визнавав ніяких санаторіїв, курортів, морів-океанів, бо найцілющішими джерелами і зцілюючим повітрям вважав криницю на батьківському подвір’ї і милий серцю ріднокрай. Відпустки завжди проводив у Млинові. І коли батьки відійшли у небуття, намагався якомога частіше приїжджати на їхні могили, до рідні, друзів, земляків.
Любив млинівчанин українські пісні і завжди майстерно їх виконував. Бував у численних міжнаціональних товариствах, але постійно з його уст бриніла пісня рідної землі. Умів цей велет духу прищепити повагу і навіть любов до українських пісень людям різних національностей, котрі просили його співати пісні з Шевченкового краю.
Дружина Зіна пригадує, як під час перебування у Чехословаччині на пероні їх з чоловіком проводжала чисельна компанія чеських колег і друзів. І ось за кілька миттєвостей до відправки потяга пан Ростислав затягнув «Чом, чом, земле моя, так люба ти мені?». Пасажири, провідники, випадкові перехожі заціпеніли від могутнього і ліричного співу. А коли українуць закінчив імпровізований виступ, то на пероні довго не вщухали оплески...
Зі своєю дружиною Ростислав Приступа перебував у шлюбі більше чотирьох десятиліть і розпався він з волі Божої: у віці 74 роки Всевишній покликав до себе великого українця. Помер він далеко від рідної хати, але родина виконала заповіт Ростислава: на сороковий день урну з його прахом доставили у Млинів. У місцевому храмі відправили поминальну службу. Поховали сина землі вкраїнської на кладовищі у райцентрі між могилами батька і мами. Саме поруч із найріднішими людьми хотів він перебувати на вічному спочинку...
Влітку, незадовго до смерті, він знову збирався у Млинів. Не судилося. Політ мрій обірвала смерть.
Ростислав Приступа не був героєм чи видатною особистістю. Він був Людиною. І таким він залишиться у пам’яті рідних та земляків...
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.