Рівне:

Так трепетно згорає тихий клен

Перлина 15-ноя, 2007, 20:439 prov 1 357
Дебют
Так трепетно згорає тихий клен


Осінь

Так трепетно згорає тихий клен В обіймах осені, що подихом натхненним В моїм саду, де причаївся день, Приносить сон — чарівний, незбагненний. Так гірко плаче небо моє сиве, Змиває час у прірву листопаду, І серце, по-осінньому щасливе, Маскує листя й попелу леваду. І я піду. Зіллюсь з безцінним світом, Дощами, листям з кленом догорю. Я проросту осіннім жовтим цвітом, Бо українську осінь я люблю...

***

Я сміялась над тими, хто прощення просив. Я сміялась так щиро над ними. І над тими, хто жити безгрішно не вмів. Ще й боявся за кожну хвилину. Я сміялась над душами тими стиха, Хто надвечір молився в сльозах. І над тими, хто вірив, що буде ще лихо, Хто не жив у рожевих казках. Я сміюся із себе. З самої себе, Що не вміла життя зрозуміти. Просто кожна весна, окрім щастя, несе Потопаючі в повенях квіти. А у кожному літі, крім співу пташок, Зустрічаються посухи злісні. Й там, де вільний осінній літає листок, Серцю може здаватися тісно. І зима вже давно не малює узори По вікні і по душах щоночі, Тільки холод терпкий і ще паморозь мови Ейфорією б’ються у очі.
Я сміялась над тими, хто прощення просив. Я сміялась так щиро над ними. І над тими, хто жити безгрішно не вмів. Ще й боявся за кожну хвилину. Я сміялась над душами тими стиха, Хто надвечір молився в сльозах. І над тими, хто вірив, що буде ще лихо, Хто не жив у рожевих казках. Я сміюся із себе. З самої себе, Що не вміла життя зрозуміти. Просто кожна весна, окрім щастя, несе Потопаючі в повенях квіти. А у кожному літі, крім співу пташок, Зустрічаються посухи злісні. Й там, де вільний осінній літає листок, Серцю може здаватися тісно. І зима вже давно не малює узори По вікні і по душах щоночі, Тільки холод терпкий і ще паморозь мови Ейфорією б’ються у очі.

Нехай святиться ім’я твоє...

Не раз задумувалася — чому я не волію бачити тебе тут і зараз. Чому я легко переживаю цю відстань між нами? Чому я не лину з трепетом до тебе?.. Тебе не маючи, мені тебе вистачає. Я ж бачу тебе скрізь: під синім небом над похмурим містом, у прозорому вікні за жовтавими каштанами, в радісних обличчях зустрічних, що байдуже проходять повз. Я знаю: це твій образ шурхоче в саду опалим листям, це твої сліди ніжно ховає вітер, це твій подих витає у моїх грудях. Вдихаю і люблю. Згадую і кохаю. Серед насуплених гримас найяскравіше виділяється твоє приємне обличчя. Ні, я не смію розповісти тобі, ні. Бо, певно, я така не одна. Не смію все розказати. Бо так не хочеться сполохати птаху, що мрійливо застигла у мене на підвіконні. Я знаю, це — не птаха. Це — моє почуття. І зовсім не дивуюся, що таке дивне створіння бачу вперше, адже вона така одна в усьому світі, в моєму житті. Лишень не сполохати. Не хочу налякати мить, що єднає наші думки. Нехай святиться ім’я твоє. Нехай зупиниться перед тобою життя і стане на коліна. Нехай всі вітри зберуться до гурту і заспівають твою пісню. Нехай усі зорі виконають своє призначення і впадуть тобі до ніг. Нехай в твою чашу морозного ранку виллється гаряче солодке небо. Нехай святиться ім’я твоє. Я розумію, як тяжко тобі жити серед нас, простих, грішних, смертних. Коли згубив ти свої крила, то вже тоді десятки, сотні, тисячі відчули, хто ти є насправді. Але колись, у далекому майбутньому, в далекому і навряд чи реальному, я знайду ці крила. Десь на дні моря, чи в гущі чорного лісу, під залежаними хмарками чи в суцвітті рожевих лілей. Не знаю, де напевне, але, що знайду — відчуваю. Знайду і принесу. І в той момент, коли до ніг твоїх летітиме зоря, вітер шепотітиме тобі велику таємницю, ти з долонь життя, яке лежатиме перед тобою, питимеш небесний нектар, я подам тобі крила. В хвилину радості я повторю тобі: «Нехай святиться ім’я твоє». Та зорі гаснуть, вітри вщухають, життя відходить, чаша порожніє... А я лишуся. Лишуся, ще й крила підтримаю. Лишуся й усміхнуся. Лише погляну в очі, допоможу і піду. Бо несумісне грішне і святе єство. Нехай же ти мене і не помітиш, та знаю я, що ти у мене залишаєшся таким, яким я тебе навряд чи колись втрачу — ти лишаєшся в моїх думках. Нехай святиться ім’я твоє..

Ольга ЗАХАРЧУК,

Рівне.
Схожі новини
Створення та просування сайтів Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Календар
«    Июнь 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930 
Вгору