Правда про летаргічний сон

Як відомо, остаточний діагноз може поставити лише патологоанатом, а лікарі частенько помиляються у своїх висновках. Виключним і дуже своєрідним проявом самовпевненості у сполученні з недостатнім фаховим рівнем є факт встановлення помилкової смерті, інформація про що періодично потрапляє на стрічки інформаційних агентств і сторінки газет. Добре, якщо такий хворий вийде зі стану уявної смерті до похорону, але деколи в могили потрапляють живі люди. Зрозуміло, що про такі випадки дізнатися важко, судити залишається лише за непрямими даними. Одне з подібних досліджень було зроблено, коли проводили перепоховання старого англійського цвинтаря. Під час ексгумації як мінімум у чотирьох трунах виявили, що скелети лежать у цілком неприродних позах – так відправити їх в останню путь родичі не могли. Це, звичайно, нічого не доводить, але наводить на моторошні припущення. Багато відомих людей боялися бути похованими живцем. Найвідоміший приклад – Микола Васильович Гоголь. За життя він страждав приступами летаргії, котру іноді важко відрізнити від смерті. Кінцівки холодіють, шкіра блідне, пульс, дихання і серцебиття практично відсутні. Приступи можуть тривати декілька годин, днів, а в окремих випадках – навіть багато років. Пам’ятаючи про це, Гоголь просив знайомих поховати його лише тоді, коли з’являться зримі ознаки розкладання тіла. У травні 1931 року більшовики вирішили за планом перебудови Москви знищити цвинтар Данилового монастиря, на якому був похований Гоголь. Проте під час ексгумації присутні виявили, що череп великого письменника був повернутий набік. У той же день новина обросла подробицями, а по Москві пішли чутки про те, що Гоголь перевернувся в труні. Звичайно, випадки, коли лікарі помилково зараховують людей до числа мертвих, не обмежуються прикладами з життя знаменитих людей. Нещодавно з’явилися повідомлення про британську жінку, яку рідні знайшли у власній спальні без ознак життя. Лікар констатував факт смерті і при цьому не забув викликати людей, що повинні були забрати “тіло”. Уже після прибуття катафалка один з поліцейських, який перебував у кімнаті, зауважив, що нога “трупа” раптово поворухнулася. Після цього він провів масаж серця і доставив пацієнтку в місцеву лікарню, де вона остаточно “ожила”. Виявилося, що в неї була діабетична кома. Потерпіла – 65-літня Морін Джонс – подала на лікаря позов і відсудила компенсацію морального збитку в розмірі 40 тисяч фунтів стерлінгів. Ось вам приклад рідкісного випадку, коли непогані гроші можна заробити на власній смерті. Один з найфантастичніших випадків летаргічного сну було зафіксовано у Надії Лєбєдіної із села Могильов Дніпропетровської області, котра заснула після сварки з чоловіком у 1954 році і прокинулася лише через 20 років. При цьому жодних захворювань лікарі в неї не виявили. Для норвежки Августини Леггард “стартом” для летаргії стали пологи. Незабаром після появи дитини на світ вона заснула і прокинулася лише через 22 роки. Відомий фізіолог Павлов описував одного свого пацієнта, котрий проспав 20 років – з 1898 по 1918 рік. Його серце скорочувалося лише два-три рази на хвилину (замість 60-90), а грудна клітина ледь підіймалася один-два рази на хвилину. Цікаво те, що такі пацієнти під час сну дуже повільно старіють, проте після пробудження швидко наганяють свій паспортний вік, часто перетворюючись на глибоких старців за два-три роки. Звичайно, летаргічний сон не настільки глибокий і переплутати його зі смертю досить важко. Зокрема, пацієнти можуть приймати їжу, не прокидаючись при цьому, більше того, у них зберігається деяке сприйняття навколишньої реальності. Крім того, люди, котрі знають про свою хворобу, попереджають родичів і знайомих про те, що ховати їх можна лише після того, як з’явиться повна впевненість у факті смерті. Зрештою, хочеться вірити, що людина не зустріне смерть у темній і холодній труні, під тонною сирого ґрунту. Отже, спати треба, обережно прислухаючись до всього.